WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     || 2 | 3 |

Верховна Рада УРСР; Закон вiд 23.04.1991 № 987-XII

Документ 987-12, чинна редакцiя вiд 11.02.2003 >>

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про свободу совісті та релігійні організації

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 25, ст.283 )

( Вводиться в дію Постановою ВР

N 988-XII ( 988-12 ) від 23.04.91, ВВР, 1991, N 25, ст.284 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2140-XII ( 2140-12 ) від 19.02.92, ВВР, 1992, N 20, ст.277

N 2295-XII ( 2295-12 ) від 23.04.92, ВВР, 1992, N 30, ст.418

Декретом

N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76

Законами

N 3180-XII ( 3180-12 ) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277

N 3795-XII ( 3795-12 ) від 23.12.93, ВВР, 1994, N 13, ст. 66

N 498/95-ВР від 22.12.95, ВВР, 1996, N 3, ст. 11

N 608/96-ВР від 17.12.96, ВВР, 1997, N 8, ст. 62

N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87 )

( У назві і тексті Закону слова "Української Радянської

Соціалістичної Республіки", "Української РСР",

"Українською РСР", "Українській РСР", "Українська РСР"

замінено відповідно словами "України", "Україною",

"Україні", "Україна" згідно із Законом N 3795-XII

( 3795-12 ) від 23.12.93 )

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону

Завданнями цього Закону є:

гарантування права на свободу совісті громадянам України та

здійснення цього права;

забезпечення відповідно до Конституції України ( 888-09 ),

Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) та норм

міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справеливості,

рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від

ставлення до релігії;

визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;

визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і

суспільством;

подолання негативних наслідків державної політики щодо

релігії і церкви;

гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі

і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей

незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Стаття 2. Законодавство України про свободу

совісті та релігійні організації

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і

діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством

України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні

організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів

України, виданих відповідно до нього.

Стаття 3. Право на свободу совісті

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу

совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати

релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи

разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати

ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно

поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і

світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні

громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови

від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях,

релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають

право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних

переконань та ставлення до релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання

підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони

громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також

прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають

міжнародним зобов'язанням України.

Ніхто не має права вимагати від священнослужителів

відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення

до релігії

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права

в усіх галузях економічного, політичного, соціального і

культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В

офіційних документах ставлення громадянина до релігії не

вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих

чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії,

так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті

чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність,

встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися

від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного

обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках,

передбачених законодавством України.

Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій)

від держави

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви

належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від

держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних

організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і

світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують

релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань

та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції

та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не

суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону

діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність

будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є

рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень

однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо

інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському

житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями

засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності

політичних партій і не надають політичним партіям фінансової

підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не

ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до

цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному

житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність

інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати

ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших

віросповідань.

Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного

законодавства і правопорядку.

Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійних

організацій)

Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви

(релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних

видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх

ставлення до релігії.

Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у

тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або

включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності

чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.

Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та

здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими,

вільно обираючи мову навчання.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх

внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і

дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в

інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать

або надаються у користування.

Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники

зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги

до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших

віросповідань.

Р о з д і л II

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Стаття 7. Релігійні організації

Релігійні організації в Україні утворюються з метою

задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати

віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної

структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із

своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади,

управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські

товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання,

що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні

об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія

цього Закону не поширюється.

Стаття 8. Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих

громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії

або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного

задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у

канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та

за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї

підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної

громади не є обов'язковим.

Стаття 9. Релігійні управління і центри

Релігійні управління і центри діють на підставі своїх

статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому

статтею 14 цього Закону.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за

межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами

цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними

управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за

межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і

державними органами.

Стаття 10. Монастирі, релігійні братства і місії

Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх

зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі,

релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на

підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку,

встановленому статтею 14 цього Закону.

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у

порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних

громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Стаття 11. Духовні навчальні заклади

Релігійні управління і центри відповідно до своїх

зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні

навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів

інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні

заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що

реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних

навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо

відстрочення проходження військової служби, оподаткування,

включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах,

встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Стаття 12. Статути (положення) релігійних організацій

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до

цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає

реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на

загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах,

конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити

відомості про:

1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність

і місцезнаходження;

2) місце релігійної організації в організаційній структурі

релігійного об'єднання;

3) майновий стан релігійної організації;

4) права релігійної організації на заснування підприємств,

засобів масової інформації, інших релігійних організацій,

створення навчальних закладів;

5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення)

релігійної організації;

6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі

припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з

особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен

суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують

інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають

реєстрації в державних органах.

Стаття 13. Релігійна організація - юридична особа

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту

реєстрації її статуту (положення).

Релігійна організація як юридична особа користується правами

і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого

статуту (положення).

Стаття 14. Реєстрація статутів (положень) релігійних

організацій

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної

особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили

її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення)

на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських

державних адміністрацій, а у Республіці Крим - до Уряду Республіки

Крим. ( Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 3795-12 від 23.12.93 )

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства,

місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут

(положення) до державного органу України у справах релігій.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає

заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає

відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово

повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію

статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок

Pages:     || 2 | 3 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.