WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 193 |

Победа на конкурсе и успех среди слушателей показали значимость романтических взглядов Ю. Голуховского. В своих трудах он неоднократно доказывал особое назначение философии в жизни каждого народа. В конкурсном трактате будущий профессор объяснял, что философия как наука всех наук может их углубить и оценить. В книге «Значение философии в жизни целых народов и отдельных людей» он писал, что «не иметь философии для народа и ее не хотеть – просто стыдно», что философия не должна являться «заграничным товаром», «что только высокая философия может нас спасти от духовной бедности» [2, с. 63, 82, 80]. Во втором томе «Мыслей о величайших задачах человека» автор писал специальные главы, посвященные обсуждению роли философии в личном и национальном самосознании. Одну – для объяснения различий в философском мышлении разных народов, вторую – для описания различий славянской и немецкой философии. Этим он хотел доказать, что для читателей его народа необходимо представить новейшую немецкую философию в особом изложении.

В понимании назначения философии Ю. Голуховского можно выделить два аспекта. Вопервых, он выступает за самодостаточность и внутреннюю ценность философской мысли, противопоставляет ее утилитарным интересам своей эпохи, проникающим даже в университетское образование; во-вторых, непрестанно указывает необходимость философских идей для государства. Философия должна быть средством для образования народа, для воспитания общественного сознания, возвышения от эгоистических интересов к созданию общей духовности, для выполнения высокого предназначения выражения своеобразного духа, присущего каждой нации.

Исследование понимания назначения философии в Вильнюсском университете начала XIX века позволяет убедиться, что это понимание не отставало от общеевропейского. В это время верили, что университет служит для практически незаинтересованного поиска истинных знаний. По словам известного исследователя Э. Шильса, функция университета состояла в «сохранении, распространении и увеличении различных основных частей истинного знания» [5, c. 287]. В то время не было необходимости доказывать значение гуманитарных наук и их основы – философских знаний – для полноценного существования общества.

Для понимания назначения философии в нынешней Литве я исследовала программы по философии того же Вильнюсского университета, а также два популярных «Введения в философию», по которым сегодня изучают философию литовские студенты. В программах для первой ступени философского образования (бакалавр философии) целью является подготовка специалистов широкого гуманитарного профиля, которые могли бы работать там, где сотрудникам необходимы универсальная образованность, творческие способности, умение быстро и квалифицированно принимать стратегические решения, значение которых растет в связи с ускорением процесса глобализации. В программах для второй ступени (магистр философии) утверждается, что, наряду с традиционной потребностью в познании философии морали, культуры, искусства, социальной и политической философии, необходимость теоретического подхода исходит от все увеличивающейся полидисциплинарности современных академических исследований и все возрастающей их взаимосвязанности. Без адекватного знания дискурса нынешней философии невозможна полноценная концептуальная основа, необходимая для фундаментальных исследований разных гуманитарных, социальных и даже естественных наук.

В литовских учебниках дается традиционное понимание философии, так же традиционно выделяются ее составляющие части. Вероятно, что самым лучшим является «Введение в философию» знаменитого литовского философа аналитической традиции Э. Некрашаса. В Литве изданы три тиража второй редакции этого учебника. Автор пишет, что философия, «производит огромное влияние на убеждения людей, их идеалы, их ценностные ориентации», «философские идеи влияют на мировоззрение и на культуру эпохи» [4, c. 34].

Сравнив понимания сущности философии и ее назначения в начале XIX –ого и начале XXI-ого веков, можно сделать следующие выводы. Сама структура изложения начального курса по философии мало изменилась. Признание философии как фундамента мировоззрения, как основы для системного теоретического подхода к вопросам все более специализирующихся, но при этом и между собой пересекающихся наук остается неизменным среди профессиональных философов и преподавателей. Однако следует отметить, что такое понимание становится чуждым для ученых других специальностей и других лиц, решающих стратегические вопросы университетского образования и развития научных исследований в Литве.

Литература 1. Abichtas, J.H. Vadinamosios tikrosios filosofijos pagrindiniai teiginiai // Filosofija Vilniaus universitete 1579–1832. – Vilnius, 1979. – C. 92–94.

2. Goluchowski, J. Die Philosophie in ihrem Verhltnisse zum Leben ganzer Vlker und einzelner Menschen. – Erlangen, 1822.

3. Daugirdas, A. Ratai. – Vilnius, 2006.

4. Nekraas, E. Filosofijos vadas. – Vilnius, 2006.

5. Shils, E. The Calling of Education: the Academic Ethic and Other Essays on Higher Education. – Chicago and London, 1997.

6. Strmholm, S. Summing up // The European Research University. An Historical Parenthesis / G. Neave, K.Blckert and Th. Nyborn. – New York, Houndmills, 2006. – C. 177–181.

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ М.П. Альчук Філософія права як наука і навчальна дисципліна знову розвивається та переосмислюється у незалежній Україні в кінці ХХ на початку ХХІ століть. Відбувається інтенсивний поступ української філософії права у європейському просторі. Філософи та юристи досліджують теоретичні та практичні проблеми науки. Визначаються предмет, зміст, структура, методи дослідження філософії права як самостійної науки. Розкривається гуманістична суть права, історія становлення та його роль у житті людей. Видаються монографії, енциклопедії, підручники, словники, перекладаються праці зарубіжних представників філософії права. Також перевидаються праці українських філософів права – П. Юркевича, Б. Кістяківського, Є. Спекторського. У 2002 році заснована громадська організація «Всеукраїнська Асоціація філософії права і соціальної філософії». Метою діяльності асоціації є формування засад правничих і соціальних наук, що ґрунтуються на ідеях верховенства права, демократії та прав людини. Українська асоціація увійшла на правах національної секції до Міжнародної Асоціації філософії права та соціальної філософії (IVR). Із 2003 року видається міжнародний теоретичний журнал «Проблеми філософії права». На сторінках часопису відбувається дискусія між філософами і правниками щодо співвідношення філософії права та загальної теорії держави і права, філософсько-правової методології, дуалізму природного та позитивного права, протиставлення права і закону. В. Бабкін, В. Бачинін, К. Жоль, А. Козловський, В. Кузнєцов, С. Максимов, В. Шкода досліджують історію філософсько-правової думки в Україні, філософсько-правову методологію, онтологію права, гносеологію права, аксіологію права, філософію прав людини.

У другій половині ХІХ і на початку ХХ століть філософія права розвивалась і в дореволюційній Росії. Філософія права як обов‘язкова навчальна дисципліна викладалась у Київському, Одеському, Харківському університетах. Даний період відзначався інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурі, філософії, політиці, правознавстві. Українські науковці, зокрема, С. Дністрянський, Б.Кістяківський, М. Ковалевський, Є.Спекторський, П. Юркевич викладали та досліджували проблеми філософії права, аргументуючи власне розуміння та їх вирішення. У журналі «Юридическій Вестнік» розгорнулась дискусія про кризу юриспруденції, що виникла у зв‘язку із крахом старих теорій і виникненням нових поглядів на право. Підкреслювався тісний зв'язок із кризою правосвідомості та успадкованими теоріями про право і державу. Богдан Кістяківський, який редагував журнал (1913–1917), відмічав те, що юристам потрібно впевнено висувати принципи автономії права і юриспруденції. Лише тоді право стане міцною опорою сучасної культури. Науки про суспільство, особливо, філософія мають сприяти вдосконаленню та розвитку правознавства. Та жодна із цих наук не повинні, навіть частково, поглинати чи займати місце юриспруденції. Правознавці мають серйозно віднестись до філософії, що допоможе їм краще зрозуміти суть права і належно оцінити нові модні течії. Філософський підхід розкриває теоретичну і практичну мету правознавства, засоби її досягнення та очікувані результати. Отже, філософія права як специфічна сфера, розкриває і вирішує метафізичні, етичні та гносеологічні проблеми юриспруденції. Дискусія щодо реформи юриспруденції перетворилась у дискурс, в якому прийняли участь філософи, соціологи, психологи, юристи. Опубліковані статті П. Михайлова, Б. Кістяківського, П. Новгородцева, Л. Петражицького, Є.Спекторського, в яких автори критично аналізували догматичний формалізм і невизначеність термінів.

Богдан Олександрович Кістяківський (1868–1920) – видатний український мислитель, що заклав основи української філософії права. У своїх працях він аналізував і всебічно досліджував соціокультурний зміст права, методологічну природу правознавства. Його методологічні пошуки – це дослідження та розкриття способів, понять, що допомагають знаходити і творити наукове знання у соціальній філософії, у правознавстві. Філософ розкривав право як соціальне явище, яке виражає культуру суспільства, виходячи із плюралістичного підходу та доповнюваності методів. Зосередження уваги на культурно-філософських засадах науки про право, як і визнання її однією із гуманітарних наук має важливе значення для практики правозастосування. Для сучасного періоду становлення правової держави та формування належної правової культури громадян є важливими такі ідеї мислителя: компроміс між різними партіями і соціальними групами у творенні нового законодавства; визнання необхідності реорганізації державної влади із влади сили у владу права; утвердження правової держави як вищої форми державного буття; визнання людиноорієнтованої суті держави; класифікація прав на два види – права особи та об‘єктивний правовий порядок і визнання первинності перших щодо другого;

виокремлення правових норм як елементу духовного світу людини, що знаходять своє зовнішнє застосування у поведінці та регламентуючому впливові законів на суспільні відносини; встановлення суворого контролю і свободи критики діянь влади як окремими особами так і громадами і підзаконність влади у правовій державі; констатація того факту, що відсутністьправового порядку в повсякденному житті народу зумовлює низький рівень його правосвідомості.

Змістовність цих ідей орієнтують на розкриття їх гуманітарної суті та закладають теоретичні основи розбудови сучасної правової держави і демократичного врядування. Наукова спадщина Богдана Кістяківського викликає інтерес не лише в історичному значенні, але й у встановленні сучасної української філософії права.

У сучасних філософсько-правових дослідженнях увага зосереджується на філософськометодологічному дискурсі. Вважається, що загальна філософія відображає інтелектуальний розвиток нації, а філософія права – її практичний розум. Філософи права компетентно аналізують проблеми і непорозуміння, критикуючи окремі положення опонентів, для перспективного плідного діалогу та дружнього ставлення до протилежних поглядів. Філософи, політологи, правознавці у дискусіях критично осмислюють реальний стан суспільства та шукають шляхи його розвитку. Дискусія як культурна цінність перетворюється в дискурс, коли досягається результативна концептуальна комунікація. Філософія права у період кризи і занепаду країни стає специфічною формою самосвідомості нації. Наукова еліта несе відповідальність за культуру мислення і національний дух народу. Сьогодні українська філософія права вирішує такі ж проблеми становлення як і на початку ХХ століття.

ТРАДИЦИИ РУССКОЙ ФИЛОСОФИИ В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ:

НЕИСПОЛЬЗОВАННЫЙ ПОТЕНЦИАЛ (ФИЛОСОФСКИЕ ИДЕИ Н.Г. ДЕБОЛЬСКОГО) И.Г. Ребещенкова В современном мире, в котором идут интенсивные процессы информатизации, глобализации, расширения масштабов электронной культуры, нивелирующей национальные особенности социокультурного опыта, усиливается риск утраты интеллектуально-духовных достижений отдельных народов, наций. Такой риск существовал и раньше. Были и реальные утраты.

В значительной мере пострадала в прошлом веке, как известно, русская философия. Это произошло в результате установления гегемонии марксизма и устранения всех иных, немарксистских идей, взглядов и подходов.

В ряду русских философов, преданных на долгие годы забвению, находится Николай Григорьевич Дебольский (1842–1918). Его творческое наследие, несомненно, заслуживает достойного исследовательского внимания именно как важный фрагмент обширной совокупности отечественных традиций гуманитарного знания.

Нельзя сказать, что взгляды Н.Г. Дебольского не рассматривались до настоящего времени. Так, еще при его жизни был проявлен интерес к предложенной им теории «феноменального формализма» [1], также ему были посвящены статьи в авторитетных справочных изданиях [2, с. 72] [3, с. 133], его философские взгляды в середине XX века были представлены известными религиозными философами Русского зарубежья В.В. Зеньковским [4, с. 166–172], Н.О. Лосским [5, с. 187–188], в советский период было рассмотрено отношение его философских идей к учениям Канта и Гегеля [6, с. 81–113] [7]. В последние годы внимание к личности Н.Г. Дебольского и его учению проявил Н.П. Ильин [8].

О жизни Н.Г. Дебольского известно не так много. Он родился в семье священника – протоиерея Григория Сергеевича Дебольского, окончил Санкт-Петербургский горный институт и естественный факультет Санкт-Петербургского университета. При этом можно отметить то, что в горном институте т в настоящее время помнят и чтут память этого мыслителя [9, с. 35].

Н.Г. Дебольский был не только философом, но и ученым-математиком, переводчиком трудов Гегеля, известным в Санкт-Петербурге педагогом. Он служил воспитателем в военной гимназии, преподавателем педагогики в женской гимназии кн. АА. Оболенской, метафизики, логики и психологии в Петербургской Духовной академии, а также – вице-директором Департамента народного просвещения, членом Совета Министерства народного просвещения, одним из создателей и учредителей Философского общества в Петербурге, а с 1903 года – его почетным членом.

Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 193 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.