WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 ||

Аналіз частотних характеристик голосних засвідчив те, що спектр є тим акустичним параметром, що виокремлює вокали на шість типів. Річ у тім, що кожен із шести голосних української мови має свою власну спектральну структуру (F-картину), визначальне місце в якій належить формантам.

Абсолютні значення центральних частот формант, наведені вище для кожного голосного, не є канонічними (фіксованими), адже залежно від мовця, його голосу, віку, статі, а також емоційно-інтонаційного забарвлення, їхні значення можуть зміщуватися вгору чи вниз на вісі частоти, однак співвідношення між ними повинне лишатися сталим. Тому далі наводимо (табл. 1) коефіцієнти, що відображають відношення між формантами голосних звуків (перші чотири форманти).

Табл. 1: Формантні відношення для українських голосних Голосні Відношення F2/F1 Відношення F3/F2 Відношення F4/Fзвуки [а] 1,6 1,8 1,[е] 3,1 1,4 1,[и] 6 1,2 1,[і] 8,2 1,3 1,[о] 1,7 3,2 1,[у] 1,7 4,1 1,Варто зазначити, що помічено й спільні риси для спектрів усіх голосних, які зумовлені універсальністю артикуляційного апарату. Передусім ідеться про те, що в спектрі кожного звука (в діапазоні до 5 кГц) присутні чітко виражені три резонансні смуги. Однак їхня ширина, місце розташування, рівень інтенсивності, форма – в кожного звука індивідуальні. Резонансні смуги репрезентують власну форманту. Втім у кожному звукові одна з них обов’язково представлена двома формантами; зокрема, першу зону з двома вершинами фіксуємо у звуках [а], [о], [у], другу – в голосних [и], [е], третю – в [і].

Оскільки кожен голосний має однакову схему своєї реалізації (спільна кількість формант і резонансних ділянок), то задля глибшого їх розуміння форманти проаналізовано інтегрально. Так, у табл. 2 подано діапазон реалізації центральної частоти кожної форманти для всіх голосних.

Табл. 2: Ділянки розміщення формант для українських голосних Форманти F-діапазон F1 280-F2 600-F3 2100-F4 3460-Як бачимо, локуси реалізації кожної з формант не слідують чітко один за одним, а сплітаються між собою. Це означає, що частота, що резонується як форманта (напр., F1) для одного звука, може бути формантою для іншого голосного, але вже наступного порядку (напр., F2).

Взаємне розміщення перших двох формант (F1, F2) – істотна резонансна ознака звуків. Залежно від цього голосні поділяють на компактні та дифузні (Якобсон 1962). Компактними називаємо такі звуки, перші форманти яких реалізуються в межах однієї резонансної зони, отже, вони зближені між собою. Натомість у дифузних голосних перші дві форманти розміщені в різних резонансних ділянках, віддалених одна від одної. За результатами експериментів, українські голосні звуки [у], [о], [а] – компактні, [і], [и], [е] – дифузні. Зауважмо й те, що голосний [а] – найменш компактний, бо, хоча перші форманти і розташовані в одній резонансній смузі, однак доволі віддалені між собою. У свою чергу голосний [е] – найменш дифузний, бо перші форманти – відносно недалеко одна від одної, навіть незважаючи на те, що їх репрезентують різні резонансні локуси.

Кожен звук має свою висоту, яка залежить від розподілу інтенсивності тонів у спектрі: що більше активних тонів, то вищим є звук (і навпаки).

При цьому, як правило, друга частина спектра переважає першу за кількістю і силою тонів. Показником висоти звука є друга форманта F2: що вище її значення, то більше активних тонів у спектрі. Ця форманта має найширший діапазон своєї реалізації для українських голосних – 1700 Гц.

За наростанням другої форманти голосні розташовуємо так: [у], [о], [а], [е], [и], [і]. Отже, найменш тональним виявився звук [у], найбільш тональним – [і]. Оскільки в такому ланцюжку вокалів значення F2 кожного наступного голосного приблизно в однакове число разів більше, ніж у попереднього, то голосні можемо поділити на високотональні ([и], [і]), помірнотональні ([а], [е]) і низькотональні([у], [о]). Отже, вокальні звуки української мови акустично різняться передусім за двома спектральними характеристиками – формантність і тональність (табл. 3).

Табл. 3: Акустична класифікація українських голосних [і] високотональні [и] [е] помірнотональні [а] [о] низькотональні [у] дифузні компактні Доречно зазначити, що артикуляційна класифікація голосних зумовлена акустичною ознакою формантності. Існує взаємозв’язок перших двох формант F1 i F2 з основними артикуляційними ознаками – місцем і способом творення. Зокрема, значення першої форманти F1 зумовлене рухом язика вертикально, тобто визначається способом артикуляції: що вище піднята спинка язика, то меншим є значення форманти. Друга форманта F2 співвідноситься з рухом язика горизонтально – місцем артикуляції: що ближче спинка язика до зубів, то значення форманти більше.

Спектральний аналіз голосних звуків української мови дав змогу зафіксувати акустичну самобутність і неповторність кожного з них як окремого фонотипу. Серед релевантних спектральних ознак виявлено тональність як сукупність тонів, що репрезентують спектр того чи того звука, а також формантність як вияв тонального резонансу. На основі наявної кількості активних тонів та місця їхнього резонансу звуки різняться між собою. Саме за цими провідними характеристиками вдалося класифікувати українські голосні, зокрема на дифузні й компактні та на високотональні, помірнотональні й низькотональні.

1. Давыдов А.А. (1990). Репрезентативность выборки // Социологические исследования. №1. Москва. С. 115-121.

2. Домбек З. (2003). Оцінювання результатів у випадку малої кількості даних // Автоматика, вимірювання та керування. № 475. Львів.

С. 118-123.

3. Іщенко О.С. (2008). Залежність акустичних характеристик голосних звуків української мови від темпу мовлення // Вісник Черкаського університету. Вип. 140. Черкаси. С. 15-24.

4. Погрібний М. (1992). Українська літературна вимова. Дніпропетровськ.

5. Тоцька Н.І. (1973). Голосні фонеми української літературної мови. Київ.

6. Шатух В.Г. (1963). Порівняльний аналіз формантного складу українських та англійських голосних фонем // Питання експериментальної фонетики. Київ. С. 82-93.

7. Якобсон Р. (1962). Введение в анализ речи // Новое в лингвистике.

Москва. Вып. 2. С. 173-231.

Pages:     | 1 ||



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.