WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     || 2 |
68 АКУСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ Олександр Іщенко (Україна) Дослідження присвячено розв’язанню фундаментальної проблеми вокалізму – класифікації голосних. На основі спектрального аналізу вдалося виявити диференційні ознаки звукової субстанції та класифікувати за ними голосні української мови Ключові слова: голосний звук, класифікація, F-картина голосного.

ACOUSTIC CLASSIFICATION OF UKRAINIAN VOWELS Oleksandr Ienko The Ukrainian vowels classification as one of the most fundamental issue is proposed in the study. Vowels are classified according spectrum analysis detected differential characteristics of sounds.

Key words: vowel, classification, F-structure of vowel.

У широкому розумінні звук людського мовлення – це різновид кінетичної енергії, який є пульсацією тиску фізичного середовища і має форму механічних коливань. Звуки утворює мовленнєвий апарат людини – сукупність органів дихальної системи, гортанної та надгортанної 69 порожнин. Тому мовлення у фізичному контексті – це перехід енергії тіла, що коливається (голосові зв'язки та інші артикуляційні органи), в акустичну (хвильову) енергію. Одним із найвагоміших теоретичнопрактичних результатів фонетичних досліджень є класифікація звуків.

Звуки поділяють за джерелом, місцем і способом творення, а також за додатковою артикуляцією. Однак аналітичний розгляд таких класифікацій1 все ж дозволяє зробити висновок, що йдеться про класифікацію творення, а не власне звуків. Щоправда, опис і розподіл звуків на класи за органами мовлення має якнайдавнішу традицію у світовій лінгвістиці, починаючи ще з античних часів.

Утім, як зазначено на початку, звук є явищем фізичним, відповідно наділеним фізичними ознаками. Отже, слід розмежовувати явище звука і особливості його творення. Коли говоримо про звук, маємо на увазі його фізичну хвильову природу, коли описуємо артикуляцію звука, то зачіпаємо проблеми його фізіологічної генерації. Безумовно, артикуляція визначає звук – його інгерентні (релевантні) й когерентні (просодичні) характеристики, субстанцію й атрибутивність, так само як і в самій хвилі міститься інформація про її творення. Якнайкраще підтверджує цю тезу первинний поділ звуків на голосні та приголосні, що цілком вмотивовано як з погляду творення, так і стосовно їхньої хвильової природи.

Серед акустичних параметрів звуків релевантною диференційною ознакою слугує частотний спектр. Тривалість та інтенсивність в українській мові не розрізнюють звуки на типи, а лише виражають просодичні ознаки.

Тож, поділяючи звуки на класи, передусім необхідно спиратися на їхню спектральну структуру (F-картину).

У загальному мовознавстві є спроби (Якобсон 1962) визначити критерії, за якими можна класифікувати звуки за їхніми субстанціальними ознаками: тоново-резонансними (компактний / дифузний, бемольний / Питання класифікації голосних звуків (фонем) української мови можна знайти в таких працях:

Тимченко Є. (1919) Українська граматика. Київ; Синявський О. (1929) Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наукові записки Харківської н.-д. кафедри мовознавства. №2. С. 5-33.

Харків; Жовтобрюх М., Кулик Б. (1959) Курс сучасної української літературної мови. Ч 1. Київ; Тоцька Н. (1976) До питання про артикуляційну та акустичну класифікацію голосних української мови // Мовознавство. №6. С. 5-10; Плющ Н., Бас-Кононенко О, Дудник З, Зубань О. (2002) Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Київ; Дудник З. (2004) Варіанти реалізації голосних українського мовлення в класифікації МФА // Українське мовознавство. Вип. 29-30. С. 18-23. Київ; Карпенко Ю.

(2006) Вступ до мовознавства. Київ; Хоменко Л. (2007) Фонетика і фонологія сучасної української мови // Fonetyka. Fonologia. Komparatia wspczesnych jzykw swiaskich. Т 2. C. 367–400. Opole, а також деякі інші.

дієзний, низький / високий, бемольний / простий, дієтний / простий, напружений / ненапружений та ін.) і за джерелом звукового сигналу (голосний / неголосний, приголосний / неприголосний, перерваний / неперерваний, різкий / нерізкий тощо). Тому ті акустичні ознаки, що диференціюють голосні української мови, покладемо в основу нашого дослідження.

Дослідження2 здійснено на матеріалі мовлення професійних дикторів українського радіо, передусім М.Погрібного, зокрема, на основі його аудіокурсу "Українська літературна вимова" (Погрібний 1992). Систему голосних української мови розглядаємо як шестифонемну. Аналізовано звуки з мовленнєвого потоку, взяті з найбільш незалежних, передусім наголошених, позицій.

Загальна база відібраних звуків склала понад 300 одиниць – приблизно по 50 реалізацій для кожної із шести фонем. У роботі з експериментальною базою застосовано статистичний метод. Зокрема, експериментальний матеріал розглянуто в аспекті генеральної та вибіркової сукупності даних.

Генеральною сукупністю вважаємо всю базу експериментальних зразків, вибірковою сукупністю – відібрану для безпосереднього аналізу. Варто зауважити, що генеральна сукупність досліджуваних звуків є умовною і продиктована можливостями експериментальної роботи, тоді як її потенційне число визначається кількістю мовців та кількістю вимовлених ними одиниць, що фактично прямує до безкінечності.

Високий ступніть надійності експерименту (коли похибка не перевищує 5%) забезпечує репрезентативність вибірки, тобто здатність її максимально повторювати (відображати) генеральну сукупність за якісними ознаками (Давыдов 1990).

В аналізі генеральної сукупності з метою отримання репрезентативної вибірки закладена ідея дивергенції, що вказує на перехід від кількісної до якісної їх характеристики, і навпаки. Тобто при формуванні вибірки експериментальних зразків необхідно вивчити якісні властивості об’єкту дослідження, а вже потім утворювати статистичну вибірку в кількісному плані. Генеральна сукупність даних у нашому експерименті передбачає голосні літературного емоційно немаркованого мовлення нешвидкого темпу розповідної інтонації. На сегментному рівні такий тип мовлення визначається передусім тривалістю звуків, рухом інтенсивності та частоти основного тону в межах звуків. Тож акустичні параметри голосних у 2 Розвідку проваджено на основі власної дисертації "Характеристика голосних звуків сучасної української літературної мови залежно від темпу мовлення (експериментально-фонетичне дослідження)", 2009 р, де подано докладнішу інформацію про матеріал дослідження.

наголошених складах мають бути такими (Іщенко 2009): тривалість – 100180 мс, інтенсивність – поступове наростання, пік (приблизно на позначці 40% від тривалості звука) і поступове спадання, основний тон – прямолінійний рух від початку до кінця (явище лінійності у випадку постійного динамізму мовлення є відносним і тому має наближене вираження; діапазон руху частоти основного тону, при якому його рух вважаємо рівномірним, встановили як 20 Гц, що складає 5% за умови, якщо загально можливий інтервал руху ЧОТ приймаємо 50-500 Гц). Отже, відбір об’єктів із генеральної сукупності, які потрапляють у межі зазначених "акустичних вимог", розуміємо як репрезентативний.

Обсяг репрезентативної вибірки в статистиці не має конкретного числа.

Крім цього, на думку деяких учених (Домбек 2003), результат навіть одиничного вимірювання буде вірогідним, якщо він є реалізацією істинного значення. Іншими словами, вибірка може складатися з однієї експериментальної одиниці, якщо вона репрезентативна (вірогідна).

Практика статистичних вимірювань свідчить про те, що оптимальна кількість репрезентативних одиниць здебільшого становить 10% від генеральної сукупності даних, що в нашому випадку дорівнює 5-ом експериментальним одиницям (для кожної із шести голосних фонем).

Спектр голосних аналізовано з використанням прийому статичної спектрографії3 в комп’ютерній програмі Sound Forge 8.0. Показники частоти зафіксовано в такому програмному режимі: розмір FFT – 1024, вирівнювання кривої спектра – Hamming. Частота дискретизації звукових файлів становить 22 050 Гц. Дані спектрограм виміряно кроком через Гц, у діапазоні від 20 до 5000 Гц. Для встановлення загальної картини спектра кожного звукового типу (вияву фонеми) дані експериментальних зразків усереднено й виведено на графічне зображення у вигляді інтегральної огинальної кривої. Окремо аналізовано ширину резонансних смуг і центральні значення перших чотирьох формант, беручи до уваги довірчий інтервал4.

Зауважимо, що F-картина українських голосних вивчалася раніше [Шатух 1963; Тоцька 1973], однак із застосуванням сонографії. Різниця між інструментальними прийомами в тому, що сонограма фіксує динаміку резонансних ділянок спектра, дає можливість реєструвати їхні значення (частоти) в кожен момент часу. Натомість статична спектрограма показує загальний спектр звука, всі тони, що присутні в ньому, тобто є функцією залежності частотних смуг від їхньої інтенсивності.

Довірчий інтервал – інтервал, у межах якого із заданою довірчою імовірністю можна очікувати значення шуканої величини. Застосовують для повнішої оцінки точності порівняно з точковою оцінкою, бо він враховує відхилення результатів вимірювання, особливо при обмеженій кількості значень досліджуваної величини.

Звук [а] визначають три резонансні зони (рис.1). Перша – найширша – займає діапазон від 400 до 1400 Гц. На ній реалізуються дві форманти F1, F2, які дуже зближені між собою і є двома вершинами однієї резонансної зони. Два наступні резонансні локуси реалізують відповідно форманти F3, F4. Ділянку другого резонансу фіксуємо на частотах 1800-2300 Гц, ділянку третього – в діапазоні 3200-4000 Гц. Друга і третя спектральні зони чітко виділені в спектрі, хоча й набагато нижчі за рівнем енергії порівняно з першими двома.

Рис. 1: Спектр звука [а]. Центральні частоти формант: F1 – 750±30 Гц, F2 – 1200±30 Гц, F3 – 2100±120 Гц, F4 – 3500±200 Гц.

Спектральна картина звука [е] характеризується трьома резонансними зонами (рис.2). Перший резонанс становить неширокий діапазон – до Гц, тут реалізується перша форманта F1. Натомість друга резонансна смуга широка (від 1200 до 2500 Гц) і має дві вершини – друга і третя форманти F2, F3. Рис. 2 демонструє, що рівень інтенсивності цих формант майже однаковий. Тоді як третя резонансна зона – найслабша за рівнем тонів, її діапазон – від 3400 до 4500 Гц. На цій ділянці фіксуємо четверту форманту F4.

Рис. 2: Спектр звука [е]. Центральні частоти формант: F1 – 520±20 Гц, F2 –1630±60 Гц, F3 – 2200±100 Гц, F4 – 3660±200 Гц.

Спектр голосного [и] має три виражені резонансні зони (рис. 3). Перша, яка є найінтенсивнішою, займає найвужчу смугу – до 500 Гц. Другий резонансний локус доволі широкий – близько 1700-3000 Гц. На ньому фіксуємо другу і третю форманти F2, F3, які аналогічно формантам звука [е]є двома вершинами цієї зони з підвищеною концентрацією тонів. Друга і третя форманти зближені між собою і близькі за рівнем власної енергії.

Четверта форманта розміщена в третій резонансній зоні, діапазон якої приблизно від 3400 до 4500 Гц. Ширина другої і третьої резонансних смуг фактично однакова, до того ж сила резонансу третьої – доволі значна.

Рис. 3: Спектр звука [и]. Центральні частоти формант: F1 – 350±30 Гц, F2 – 2100±50 Гц, F3 – 2450±100 Гц, F4 – 3640±150 Гц.

Спектр голосного [і] має три виразні резонансні зони (рис. 4). Перший резонанс фіксуємо у доволі вузькій смузі – 150 до 600 Гц, рівень її інтенсивності набагато перевищує рівень інших. У першій резонансній ділянці розміщена перша форманта F1. Два інші резонансні локуси зближені між собою і розміщені на відносно високих частотах – другий резонанс займає смугу 2000-2500 Гц і репрезентує другу форманту F2, третій резонанс – 2800-4000 Гц і реалізує третю і четверту форманти F3, F4.

Зазначимо, що у звукові [і] відстань між першою та другою резонансними зонами найбільша порівняно з іншими звуками. Рівень інтенсивності другого і третьої резонансних смуг майже ідентичний, що свідчить про потужність третього резонансу, тоді як в інших звуках (крім [і]) він найслабший.

Рис. 4: Спектр звука [і]. Центральні частоти формант: F1– 280±20 Гц, F2 – 2270±40 Гц, F3 – 2950±200 Гц, F4 – 3580±90 Гц.

Звернемо увагу на проблемну в українській мові пару голосних [і], [и]. В історії української фонетики є різні погляди на кореляцію цих звуків. Одні лінгвісти вважають їх за окремі фонеми (найбільш компетентна і обґрунтована концепція, панівна в сучасній лінгвоукраїністиці), інші мовознавці розуміють їх як варіанти однієї фонеми – /і/. Звуки [і], [и] справді схожі за спектральною структурою: обидва мають вузьку першу резонансну зону, розташовану на спільних частотах, причому і центральні частоти першої форманти близькі за значенням. Друга і третя резонансні ділянки розміщені в найвищих частотних смугах порівняно з рештою голосних і мають високий рівень інтенсивності складових тонів. Однак відмінним є те, що у звукові [и] друга резонансна зона набагато ширша, ніж у голосного [і] і представлена двома вершинами – формантами F2, F3. Тоді як у звукові [і] широкою є третя резонансна зона, що репрезентує дві форманти F3, F4. Цього достатньо, аби звуки виокремлювати як окремі типи за спектральною ознакою. Адже така відмінність свідчить про достатню різницю в артикуляції цих звуків.

Голосний [о] має три резонансні зони в своєму спектрі (рис. 5). Перший резонанс фіксуємо в смузі частот від 200 до 1000 Гц. На цій тональній ділянці розміщені дві вершини – перші форманти F1 i F2. Другий і третій резонанс – слабкий, тому тони, що входять до його складу, мають низький рівень інтенсивності. Другу резонансну зону фіксуємо на частотах від до 2600 Гц і вершиною F3, третю – на частотах від 3000 до 3800 Гц із вершиною F4.

Рис. 5: Спектр звука [о]. Центральні частоти формант: F1 – 450±30 Гц, F2 – 750±40, F3 – 2420±200 Гц, F4 – 3460±250 Гц.

Спектр звука [у], як і в попередніх голосних, характеризується трьома резонансними ділянками (рис. 6). Перший резонанс, що фіксуємо на частотах від 200 до 1000 Гц, реалізує перші дві форманти F1, F2. Третя і четверта форманти F4, F3 реалізують дві наступні резонансні зони – досить слабкі за інтенсивністю і неширокого діапазону – відповідно 2100- 2600 Гц, 3400-3800 Гц.

У цілому загальний спектр звука дуже нагадує голосний [о]: перші дві форманти є піками однієї формантної смуги (щоправда, у звука [у] вона дещо вужча); третя і четверта форманти мають дуже низький рівень інтенсивності, причому частотні ділянки певною мірою збігаються і за частотним діапазоном.

Рис. 6: Спектр звука [у]. Центральні частоти формант: F1 – 350±50 Гц, F2 – 600±70 Гц, F3 – 2470±120 Гц, F4 – 3630±200 Гц.

Pages:     || 2 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.