WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 37 | 38 || 40 | 41 |   ...   | 81 |

1. развитие значения производного слова (с аффиксом в его первичной функции) определяет отождествление функции аффикса с новой семантикой производного и соответствующее употребление аффикса в новых производных (ср.

рус. ходьба – городьба – диал. голытьба);

2. продуктивность образований с определенным аффиксом способствует развитию у него функции «усилителя» семантики, которая первично формировалась с его помощью, так что аффикс получает способность присоединяться к производящим основам, лексическое значение которых изначально соответствовало семантике образуемых с его участием производных (ср. рус. помело диал.

ступило ‘ступа’; безгадь ‘мелкие мошки, комары’; неуноровный ‘норовистый’);

3. продуктивность образований с определенным аффиксом способствует расширению его функции за счет «поглощения» частеречной семантики производящей основы, так что аффикс приобретает способность к расширению категории производящих основ (см. ст.-слвц. uadlo ‘приспособление для чистки ушей’).

Появление аффикса с известными функциями в образованиях, семантика которых не соответствует этим функциям, может быть следствием морфологического преобразования – уподобления исторически закономерного аффикса сходному по структуре и более продуктивному (ср. чеш. nepohodlnу ‘непригодный’).

Подобные преобразования возможны на различных хронологических уровнях в истории языка.

С. О. Вербич (Київ) Прикарпатський топонімікон крізь призму іллірійської проблематики З часу виходу у світ праці О. М. Трубачова «Названия рек Правобережной Украины. Словообразование. Этимология. Этническая интерпретация» (М., 1968) у слов’янському (східнослов’янському) мовознавстві міцно утвердилася думка про безсумнівний іллірійський субстрат у топоніміконі Прикарпаття, зокрема в басейні Верхнього Дністра. Основним аргументом на підтвердження такої гіпотези було те, що низка українських гідронімів, за словами О. М. Трубачова, має точні відповідники серед достовірних іллірійських назв. Авторитетні українські мовознавці, зокрема Ю. О. Карпенко, теж констатували наявність іллірійського елементу в топоніміконі Українських Карпат. Однак деякі дослідники, причому в різні періоди, висловлювали протилежні думки щодо так званих іллірійських реліктів за межами Балканського півострова. Так, знаний болгарський ономаст і етимолог В. Георгієв стверджував, що гіпотеза про іллірійську присутність у регіонах на північ аж до Балтійського моря хибна. На думку білоруської до204 Этимология. Ономастика слідниці Р. М. Козлової, чимало етимологічних висновків щодо карпатської оронімії, гідронімії, мікротопонімії, які прийняті лінгвістами як безсумнівні, зроблено без достатнього врахування власне слов’янського матеріалу. І справді, як тут не згадати думку російського лінгвіста В. К. Журавльова про те, що менш надійна та етимологія певного слова, яка віддає перевагу його запозиченню, не вичерпавши всіх ресурсів внутрішнього пояснення. У наведеному контексті постає чимало питань: хто такі іллірійці і чи були вони на теренах України, зокрема Українських Карпат, якщо так, то чи тривалим був їхній вплив на цей регіон тощо. Відповісти на них можна лише за умови детального студіювання історії порушеної проблеми. Зауважимо, що ґрунтовне вивчення іллірійських мовних архаїзмів розпочато у 20-х рр. ХХ ст. Особливо ж інтерес науковців до іллірійської проблематики загострився після публікацій австрійського лінгвіста Г. Крае 1925–1957 рр., унаслідок чого склалося враження значного поширення в давні часи іллірійців від Балтики до Адріатичного моря й від Піренейського півострова до України.

Ця теорія, відома як «панілліризм», з часом зазнала справедливої критики.

Отже, хто такі іллірійці. Це індоєвропейський етнос, представники якого в минулому мешкали на території сучасної Албанії і колишньої Південної Югославії, тобто на заході Балканського півострова. Саме тому їх називають західнобалканськими племенами, на відміну від фракійців – східнобалканських.

Сліди іллірійців відзначені також у Паннонії, Мізії, Дарданії. Однак детальніші історичні студії дають підстави для висновків про початково значно ширший ареал цієї групи індоєвропейських племен. Інакше кажучи, Західні Балкани – це не первісна прабатьківщина іллірійців. Свого часу О. М. Трубачов слушно зауважував, що не варто надто буквально дотримуватися меж Іллірії поблизу Адріатики, пам’ятаючи факт давнього перебування їхнього північного відгалуження на південь від Балтійського моря і на захід від низовин Вісли. Отже, виявляється, була й північна прабатьківщина іллірійського етносу, яку поміщають між балтами на сході й венетами на заході та півночі, тобто іллірійці займали широкий ареал на північ, мешкаючи в Моравії, Західній Польщі, Східній Німеччині аж до Балтійського моря. Проживаючи на вказаних теренах, іллірійці не могли не контактувати з праслов’янами, які в ті часи вже заявили про себе в окреслених регіонах. На думку польського дослідника Т. Мілевського, праслов’яни межували з іллірійцями над Верхнім Одером. Межиріччя Вісли й Одеру до кінця старої ери заселяли венето-іллірійські племена, а слов’яни прийшли на цю територію на початку нашої ери. Така позиція суперечить припущенню О. М. Трубачова, який вважав, що не слов’яни прийшли на іллірійські терени, а іллірійці пройшли через слов’янські землі, рухаючись на початку ІІ тис. до н. е. на південь. Інші дослідники схиляються до пізнішої хронологізації іллірійців на північ від Карпат. Так, Д. А. Мачинський відзначає, що невеликі групи кельтсько-іллірійського населення в останні століття старої ери заселяли окремі райони Верхньої Наддністрянщини, і до початку нашої ери вони розчинилися в середовищі численнішого іншомовного (слов’янського. – С. В.) насеЭтимология. Ономастика лення. Схожу думку висловлює й український археолог Л. Залізняк, який указує, що іллірійці мешкали в Карпатській улоговині із VII ст. до н. е. Отже, дослідники не одностайні щодо визначення часу перебування іллірійців на теренах України і прилеглих західнослов’янських землях, але більшість із них допускає контакти іллірійців і праслов’ян у цьому регіоні ближче до рубежу н. е. Відповідно факт взаємин іллірійців і давніх слов’ян саме в Центральній і Північній Європі, зокрема і в Карпатському регіоні, не підлягає сумніву.

На жаль, інформація про іллірійські мовні залишки відбита лише в онімній лексиці, що значною мірою ускладнює аналіз конкретного факту й спонукає дослідника до досить обережних (принаймні не категоричних) висновків. Про це свідчать спростовані на сьогодні «іллірійські» етимології правобережноукраїнських гідронімів Зон (Жон), Жван, Черхава та ін. Однак на Прикарпатті засвідчені назви гідрооб’єктів, основи яких справді мають паралелі в іллірійському, а також балтійському оніміконі (загальновідомий факт іллірійсько-балтійських топонімних паралелей). Відповідно постає важлива проблема детального дослідження таких збігів, на підставі чого можна буде робити висновки про так званий іллірійський мовний вплив або ж про паралельний мовний розвиток. У процесі таких студій треба керуватися критерієм, відповідно до якого на неслов’янське походження гідроніма може вказувати відсутність відповідників на місцевому (як онімному, так і апелятивному) ґрунті й наявність очевидних (ціліснолексемних, а не лише кореневих) паралелей на неслов’янських землях.

Јасна Влајић-Поповић (Београд) Грецизми у српским народним говорима Овај рад представља пилот верзију једне шире студије о грецизмима у српским народним говорима која ће се бавити њиховом дистрибуцијом, периодизацијом и адаптацијом. Грађа ексцерпирана из тренутно постојећих дијалекатских речника биће анализирана диференцијално у односу на корпус три класична извора на ту тему: Vasmer 1944, Поповић 1953, 1955, Skok.

У овој фази циљ је био да се утврди има ли уопште смисла, након резултата до којих су дошла три горепоменута аутора, даље проучавати грецизме у српском језику. Избор за пробну анализу пао је на Речник српских говора Војводине (РСГВ) због његовог обима, репрезентативности и актуелности: као највећи појединачни речник (10 свезака са преко 2.000 страница), покрио је највећи појединачни терен (при том максимално удаљен од линије додира са грчким језиком и ван граница балканског језичког савеза), а при том је међу најновијима (публикован од 2001. до 2010., мада осим грађе са терена садржи и низ збирки речи објављиваних крајем 20. века). Због такве комбиноване и композитне природе РСГВ, тј. нејединствених критеријума за скупљање лексике, десило се да у њему нема неких стандардних речи (нпр. спанаћ).

206 Этимология. Ономастика У односу на облике и значења посведочене у књижевном језику и у дијалекатској грађи коју доносе три наведена аутора, уочени су следеће новине:

а) архаизми тј. ретко или нигде очувани грецизми (дисаге, корам; трпан);

б) нове тј. другде незабележене речи (пономарх «црквењак», миронисати «молити се у цркви»);

в) нове изведенице (поша «попадија»);

г) нова фонетика тј. случајеви досад нерегистрованих фонетских варијација (арарх : јерарх, бангалоз : пангалоз, букријаш : буклијаш, јептин : јефтин, колаба : колиба, менгуле : менгеле, полелеј : полијелеј, сектембар : септембар, тридофил, трндофил : трандафил итд.

д) нова семантика тј. досад непозната значења како основних речи (Грк «трговац», катарка «дугачка мотка на коју се ставља нож којим се пресеца мрежа», кокало «игра у којој девојка признаје који јој се момак допада», комат «парче хлеба», кондир «ведро за стоку; начин резања лозе», кревет «столица; доњи сноп жита у крстини; постељина, аљине», кутлача «варјача», лиман «залив; подводни извор; место где вода прави вир», литанија «придика, грдња», менгуле «невоље», парасити се «престати чинити што», парип «ергела», пизма «инат», трпеза «синија»), тако и нових изведеница (в. даље);

ђ) нова творба, или са очуваним основним значењем или са семантичким помаком (нпр. буклијаш «човек који носи буклију; коњ кога јаше човек који носи буклију», паскуричара «жена која меси паскурице», псалтирац «ђак који учи псалтир», таласњача «опута (на чамцу)», трпезник «столњак»; лиманити «стварати вир», парасник «необуздана особа», сулундарити се «стровалити се»).

Дакле, РСГВ садржи грецизме из књижевног језика (поједине са немалим фонетским, творбеним и семантичким отклонима) али и неке ретко или чак нигде забележене речи. Стога је за очекивати да у осталим речницима са јужнијег терена српског језика налази ових позајмљеница буду још богатији. Тако се може закључити да свакако има смисла наставити са истраживањем грецизама у српским народним говорима.

Влајић-Поповић 2009 – Влајић-Поповић Ј. Грецизми у српском језику (осврт на досадашња и поглед на будућа истраживања) // Јужнословенски филолог LXV. Београд, 2009.

С. 375–403.

Поповић 1953 – Поповић И. Новогрчке и средњегрчке позајмице у савременом српскохрватском језику // Зборник радова С.А.Н. XXVI. Византолошки институт. Књ. 2. Београд, 1953. С. 199–233.

Поповић 1955 – Поповић И. Грчко-српске лингвистичке студије II. Грчке позајмице у савременом српскохрватском језику // Зборник радова С.А.Н. XLIV. Византолошки институт. Књ. 3. Београд, 1955. 111–115; Грчко-српске студије III. Проблем хронологије византиских и новогрчких позајмица у савременом српскохрватском језику // ibid.

С. 117–157.

РСГВ – Речник српских говора Војводине. 1–10 / Ур. Д. Петровић. Нови Сад, 2000–2010.

Skok – Skok P. Etimologijski rjenik hrvatskoga ili srpskoga jezika. I–IV. Zagreb, 1971–1974.

Vasmer 1944 – Vasmer M. Die griechischen Lehnwrter im Serbo-Kroatischen. Berlin,1944.

Этимология. Ономастика В. И. Дегтярев (Ростов-на-Дону) Словообразовательное гнездо с производящей основой господ- в славянских языках в историко-этимологическом освещении Общеславянская словообразующая основа господ- коренится глубоко в индоевропейской древности. Производные от нее слова господа, господарь, господинъ, господыни, господь, господьнъ, господьскъ, господьство, госпожа (госпожда, gospodza) входят в праславянский лексический фонд, образуя вместе с производными от них словообразовательное гнездо, в котором свиты и сложно переплетены лексика и грамматика в их историческом развитии.

Во всех этимологических словарях славянских языков представлена эта основа, и все же ее этимология окончательно не установлена. Необходимо найти исходное, мотивирующее слово, от которого идут смысловые и словообразовательные связи с остальными словами единой основы. Необходимо правильно определить вектор исторического анализа.

Обычно за исходное принимается слово господь, остальные считаются производными от него. Основа господ- сложена из двух и.-е. корней. Первый, бесспорно, – гость (< *ghsts), известный в латинском, германских и славянских языках. Затруднения вызывает второй корень, но в слове господь не находят иного выбора кроме слова *pot()s, ср. вед. pti, м. р. «господин, повелитель, хозяин, супруг», лат. ptis adj «могущий», лит. patis «сам, муж», лтш. pats «супруг». Фактически общепринятой оказывается реконструкция в виде праформы *ghostpots с этимологическим значением «гостеприимный хозяин > покровитель». Но еще Э. Бернекер в Slavisches etymologisches Woerterbuch (1908), S. 334–337, обратил внимание на затруднения с объяснением d на месте t, и никто не предложил убедительных аргументов, которые могли бы объяснить эту перегласовку. Теоретически мыслимые условия мены d|t в древних индоевропейских языках, в частности реконструкция в виде сложения согласных основ:

*ghost-pot-, для праславянского состояния языка нереальны. Не менее основательны сомнения семантического плана. Это касается, в частности, семантикословообразовательных связей слова господь. Обычно производящее слово отличается более общим значением, и это создает возможности для словопроизводства на его основе. Производное от него более определенно, конкретно и точно. Сомнительно расхожее мнение, будто многозначное слово господа образовано от моносемантичного господь, наоборот, производящим является слово господа, от него образовано слово господь. Таким образом, открывается перспектива новой этимологии основы господ-, в которой за исходное принимаем слово господа. Второй частью ее является корень слова *pod-/*ped- «основа, подошва, подножие, фундамент»: др.-инд. pad-m, cр. р. «шаг, след ноги, место стоянки (жительства)», вообще «место», хетт. peda- «место», др.-греч. им. п.

ед.ч.,, «нога, ступня» и pdh «путы», pdon «почва» и под., лат.

ps, pdis, м. р. «нога, ступня», лит. pdas «подошва», «ток», «под». К этому 208 Этимология. Ономастика корню восходит и рус. под. Этот и.-е. корень в древних языках характеризовался как качественным, так и количественным чередованием гласной. В славянском представлена краткая огласовка. Основа *ghost-pod- тематизирована формантом инактивного класса -*: *ghostpod.

Pages:     | 1 |   ...   | 37 | 38 || 40 | 41 |   ...   | 81 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.