WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 81 |

В болгарском языке частица ли имеет самый высокий ранг из всех клитик, именно она начинает (в типичном случае, иное см. ниже) цепочку из безударных элементов после первого ударного слова или комплекса: Обадил ли си му се; Подигравате ли ми се; Носиш ли ми го, в том числе после ритмико-синтаксического «барьера» – условного начала внутри предложения (А. А. Зализняк, Т. Е. Янко): Тези хора // подиграват ли ми се; Кражби // ставали ли са при вас; Ами вие // оттук ли сте; След това // виждала ли си се с него; Когато се върна снощи, // видя ли го; Ваньо, // обичаш ли ме Еще одна важнейшая особенность ли на фоне других сентенциальных клитик болгарского языка заключается в том, что ли, будучи типичной энклитикой, никогда не бывает ударной, в отличие от клитик с «плавающей» позицией (местоименных и глагольных). Это приобретает особое значение в позиции после частицы не, всегда акцентирующей следующее за ней слово. После отрица114 Грамматика. Лингвистическая типология. Сопоставительные исследования тельной частицы могут стоять только клитики, способные взять на себя ударение (в порядке, соответствующем их рангам: Не сме му се обидили; Не му го казах). Таким образом, первая же клитика после не образует базис тактовой группы, т. е. тот первый ударный компонент, за которым следует интонационный спад – «прибежище» (Т. Е. Янко) для остальных сентенциальных клитик, в том числе и ли.

Итак, при начальном не частица ли отступает на шаг вправо, чтобы дать образоваться базису тактовой группы: Не я ли виждаш; Не се ли вижда; Не ми ли се обиждаш При этом ли, в соответствии с высотой своего ранга, упорно стремится на первое же место после ударного слова, ради этого разрывая даже связку местоименных клитик дательного и винительного падежей: Не ми ли го даваш; Не ти ли го казах С формой будущего времени, где безударна и частица ще, вопросительной частице приходится уходить далеко вправо, единственной из всех клитик занимая место лишь после глагола: Ще ми го дадеш ли То же и с частицей да: Да ти го кажа ли Таким образом, ли во всех указанных случаях соблюдает «закон Ваккернагеля».

В македонском языке частица ли при формировании вопроса не столь обязательна, как в болгарском, но ее синтаксическое поведение вполне соответствует статусу энклитики. Этим она принципиально отличается от других македонских клитик, способных находиться в предударной позиции: Ти се спие ли; Си му ја вратил ли книгата Таким образом, македонская частица ли обособлена от других клитик, не будучи в состоянии включиться в цепочку, но при этом аккуратно соблюдает ритмико-синтаксические правила поведения как сентенциальная энклитика. Сохранение ее высшего ранга в «кортеже мелких слов» (Т. М. Николаева) показывают те редкие случаи, когда цепочка клитик с ли оказывается в постпозиции к ударному комплексу, – это, в основном, вопросы к именной группе (см. и п. 3 далее): Иван // брат ли ти е; Во таа жена ли си се вљубил; Твој ли е потписот; За тоа ли сум ти кажувал; Среќна ли си Соблюдаются ваккернагелевские принципы расположения ли в сербском языке, хотя в сфере других клитик имеется ряд отступлений от этих закономерностей. Так, је способно получать ударение и образовывать базис тактовой группы, начиная вопрос: Је ли ово твој брат Тем не менее частица ли (функции которой в сербском языке значительно сокращены) не меняет своей первой заударной позиции: Је ли је убио секиром; Купаш ли се сваки дан; Јеси ли се наљутио на мене; Јеси ли му га вратио Русская вопросительная частица (также утратившая многие свои функции) располагается все еще строго по закону Ваккернагеля, в отличие от частиц бы и же, приобретших большую подвижность (А. В. Циммерлинг): Ему ли не понять этого; Не моя ли в этом вина 3. По-разному ведет себя вопросительная частица ли в сопоставляемых языках при именных группах – как в частных, так и в общих модальных вопроГрамматика. Лингвистическая типология. Сопоставительные исследования сах. В соответствии с законом Ваккернагеля ли должна расщеплять сложные составляющие, в частности именную группу, что мы и наблюдаем в русском языке: Эту ли женщину я боготворил еще недавно!; Такой ли конец он заслужил; Каждый ли мужчина способен на такое В сербском языке при частных вопросах предпочтительна иная вопросительная частица и/или иная структура предложения, но в редких случаях употребления ли именная группа тоже разрывается: Ову ли је жену он волео;

Такав ли је крај он заслужио В литературном болгарском языке положение принципиально иное. Даже если вопрос задается к определителю существительного, даже если наличествует контрастное выделение, то ли (по крайней мере в письменной речи1) не расщепляет именную группу, а замыкает ее: Това тук вашият подпис ли е Вашият. На официален документ ли е На официален. Частица ли, как правило, размещается в конце именной группы независимо от величины расширения: Ама, какво става тук! Тя ваша съученичка ли е, или моя (С. Стратиев);

С този мъж ли ще правиш семейство; Котешкият грим само с черен молив ли го правиш; За червен картон ли беше; Брат ти ли е; Ти с всичкия си ум ли си; В дома на издателя Бисеров ли ви дойде тази идея (Ц. Марангозов). Как видим, синтаксическое поведение ли при именных группах не похоже даже на движение типичных внутрисинтагменных клитик в болгарском языке.

Как известно, краткие формы притяжательных местоимений и, с долей условности, даже определенный артикль в пределах именной синтагмы передвигаются в соответствии с законом Ваккернагеля: черната ми рокля; новата ми черна рокля.

Македонское ли проявляет колебание при постановке ли при именных группах с более фреквентным «ваккернагелевским» вариантом – расщеплением, а именно: Голема ли плата бараш; Оваа ли песна ја пееле вашите предци; Таков ли крај заслужил; За оваа ли традиција зборуваш; Црвен ли морив бараш, но возможно и: Голема плата ли бараш; За оваа песна ли прашуваш;

Секоj ден ли одиш на факултет с некоторым семантическим и акцентным различием.

Таким образом, в болгарском языке наиболее последовательно соблюдаются основные принципы ритмико-синтаксических законов предшествующих эпох, за исключением вопросов к составляющим именной группы, где частица ли имеет статус жесткой присинтагменной клитики. В русском языке вопросительная частица ли оказывается единственной клитикой, располагающейся строго по закону Ваккернагеля. Соблюдает данные правила и сербское ли. В македонском языке ли (в отличие от других клитик) удерживает свои позиции как энклитика, при некотором колебании синтаксического поведения в постпозиции к сложным составляющим.

В устной речи вариант с расщеплением именной группы допускается.

116 Грамматика. Лингвистическая типология. Сопоставительные исследования Н. В. Кобченко (Москва) Заперечні речення з прономінативно-інфінітивним комплексом в українській та російській мовах Заперечні речення з прономінативно-інфінітивним комплексом (на зразок Ніде сісти; Немає кому написати; Некуда идти) не позбавлені уваги лінгвістів, однак опис їхньої природи важко назвати вичерпним. Не спостерігаємо єдності поглядів на ці конструкції як у визначенні способу вираження предикативності, так і у витлумаченні складу предикативного центра. Подекуди лише зіставлення того самого явища у споріднених мовах висвітлює його дійсну природу, спрямовуючи вектор подальших досліджень у правильному напрямі.

Що стосується російської мови, то тут зафіксоване вживання лише одного типу розглядуваних побудов, а саме: одиниць формально-структурної моделі Pronneg+Inf, напр.: Один я в целом мире. Некому тоску мою жалеть (К. Бальмонт); В городе мне жить негде (А. Чехов); Нечего мне теперь ему сказать… (А. Битов). Походження прономінативів у таких утвореннях є очевидним – це результат лексикалізації заперечної частки не, дієслова есть та займенникового слова, пор.: Не есть кому говорить Нет кому говорить Некому говорить. Зайвим доказом цього положення є функціонування в українській мові реченнєвих побудов з нелексекалізованими предикативом немає та прономінативом, напр.: Нема коли писати отих маленьких літер. Немає чим писати.

Нема писати де (Л. Костенко). Гібридна природа прономінативів з наголошеним префіксом ні- та акумулювання в них ознак дієслова й займенника дають підстави визнати їх контамінованими предикатами.

На відміну від російської, в українській мові вживається три типи заперечних конструкцій з прономінативно-інфінітивним комплексом. Так, українськими еквівалентами російського речення Ей нечем укрыться виступають Їй нічим укритися; Їй немає чим укритися та Вона не має чим укритися. Впадає в очі, що такі побудови в українській мові, окрім синтаксичних варіантів (Їй нічим укритися та Їй немає чим укритися), мають ще й синтаксичні синоніми (Вона не має чим укритися) – двоскладні одиниці, ще приклади: На це не мав що заперечити навіть директор (Л. Дереш); Та, зрештою, я й не маю де ночувати… (Ю. Винничук). Відсутність подібних двоскладних утворень у російській мові зумовлена традицією передавати відсутність чогось у особи односкладним реченням з суб’єктом, вираженим родовим чи давальним відмінком, напр.: У него нет времени читать; Ему некогда читать, тоді як двоскладні конструкції з суб’єктом-номінативом потенційно можливі, однак ненормативні, пор.: *Он не имеет времени читать.

Розглянемо детальніше синтаксичну організацію аналізованих речень. У російському й українському мовознавстві висловлювалися різні потрактування граматичного центру цих структур: прономінатив (СУМ 1997: 266), інфінітив Грамматика. Лингвистическая типология. Сопоставительные исследования (Озерова 1978: 49), сполучення прономінатива з інфінітивом (а в українській мові ще й «дієслова-зв’язки», під яким мають на увазі предикатив немає) (Арполенко, Забєліна 1982: 43; Бабайцева 2004: 304; Кулик 1965: 95; Пешковский 2001: 361).

Щодо синтаксичної ролі інфінітива в таких конструкціях, раніше було обґрунтовано його функцію адвербіальної синтаксеми мети (Кобченко 2010).

Дискусійним залишається питання про статус компонента немає в українських реченнях формально-структурної моделі немає + Pron +I nf. Деякі науковці витлумачують його як зв’язку (Пешковский 2001: 361; Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994: 230). Однак маємо досить аргументовані підстави не погодитися з такою позицією. К. Г. Городенська сформулювала й обґрунтувала визначальні ознаки зв’язок (Городенська 2003), жодна з яких не властива компонентові немає в утвореннях розглядуваного зразка, а саме: немає цілком зберігає своє лексичне значення; він не транспонує у дієслово ні прономінатив, ні інфінітив; на відміну від зв’язки, яка поєднується лише з називним і орудним відмінком, немає сполучається з усіма, крім називного й кличного, і не з’єднує основну частину присудка з підметом. Отож, компонент немає є повноцінним предикатом, який формує семантико-синтаксичну структуру речення.

Стосовно синтаксичних залежностей, то на перший погляд може здатися, ніби інфінітив керує прономінативом (якщо це займенниковий іменник) чи вільно з ним поєднується (якщо це займенниковий прислівник), але ґрунтовне заглиблення в специфіку синтаксичної організації аналізованих одиниць наводить на інші міркування. Очевидно, що ці побудови семантично неелементарні, вони є результатом згортання складнопідрядного речення з підрядною мети у формально просте: Ґвера у неї немає – нема чим боронитися (Марія Матіос) Нема знаряддя, щоб ним боронитися. У наведеному прикладі в процесі дериваційних перетворень тотожна лексична функція компонента, що посідає позицію об’єктної синтаксеми при предикаті нема у головній частині, й компонента, що посідає позицію інструментальної синтаксеми при інфінітиві в підрядній частині, призводить до їх злиття в прономінатив. У новоутвореній конструкції цей прономінатив заповнює валентно-зумовлену позицію, відкриту предикатом нема. Проте на займенниковому слові явно позначений і вплив інфінітива, що відбито на морфологічній формі, адже вона нетипова для об’єктної синтаксеми при предикаті немає (який вимагає родового відмінка), проте звична для інструментальної синтаксеми при інфінітиві боронитися. Як відомо, загальне значення розглядуваних утворень – виражати відсутність узагальненої умови (що виражена прономінативом) для здійснення мети (яку позначає інфінітив). А оскільки займенникове слово через свої семантичні особливості не спроможне конкретизувати відсутню умову, цю функцію перебирає на себе його морфологічний вияв. Тобто в подібих конструкціях морфологічна форма прономінатива є не засобом синтаксичного підпорядкування, а семантичним маркером.

118 Грамматика. Лингвистическая типология. Сопоставительные исследования Таким чином, в українських конструкціях такого зразка прономінатив синтаксично підпорядкований предикативу немає, і разом вони формують предикативний центр, подібно до елемента немає й родового відмінка в заперечних генітивних односкладних реченнях, пор.: Немає часу спати – Немає коли спати; Немає змоги приїхати – Немає як приїхати; Немає людей працювати – Немає кому працювати тощо. Відповідно предикативним центром і українських, і російських утворень формально-структурної моделі Pronneg + Inf виступає так званий контамінований предикат – прономінатив з наголошеним префіксом ні-.

Отже, зважаючи на якісний склад предикативного ядра та семантичну специфіку речень формально-структурної моделі Pronneg + Inf (в обох мовах) та їх синтаксичного варіанта немає + Pron + Inf (в українській мові), постає умотивованим кваліфікувати їх як односкладні генітивні.

Арполенко, Забєліна 1982 – Арполенко Г. П., Забєліна В. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. Київ, 1982.

Бабайцева 2004 – Бабайцева В. В. Система односоставных предложений в современном русском языке. М., 2004.

Городенська 2003 – Городенська К. Проблема статусу зв’язок в українському мовознавстві // Укр. мова. 2003. № 3–4. С. 38–45.

Кобченко 2010 – Кобченко Н. В. Функція інфінітива в реченнях формально-структурних моделей немає+Pron+Inf та Pronneg+Inf // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених, Київ, 21–23 квітня 2010 р. Київ, 2010. С. 80–82.

Кулик 1965 – Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. 2: Синтаксис.

Київ, 1965.

Озерова 1978 – Озерова Н. Г. Средства выражения отрицания в русском и украинском языках. Київ, 1978.

Пешковский 2001 – Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. 8-е изд., доп. М., 2001.

СУМ 1997 – Сучасна українська мова: Підручник (за ред. О. Д. Пономарева). Київ, 1997.

Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994 – Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання: Навч. посібн. для студ. філол. ф-тів. Київ, 1994.

Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 81 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.