WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 36 | 37 || 39 | 40 |   ...   | 52 |

Таблиця Ґенеза розвитку мистецтва в епоху Відродження та за Нових часів Спосіб Типи Форми Стиль життя світогляду пізнання мистецтва Світський Раціоналістичний Наука Бароко Комфортний Бюрократичний Культура Рококо Класицизм Конформний Технократичний Мистецтво (Ампір) Надшвидкі темпи диференціації природничих, технічних та гуманітарних напрямків пізнавальної діяльності протягом другої половини ХХ і початку ХХІ ст. призводять до зростання кількості наукових, культурних та мистецьких видів діяльності від декількох сот (400-500) до 4-тисяч. Таке вибухоподібне подрібнення науки призводить, з одного боку, до втрати методологічної єдності підходів, а з іншого – сприяє всебічному розвитку культури й мистецтва як засобів інтеграції раціональних та чуттєвих форм пізнавальної діяльності. Об’єктивні шляхи розвитку суспільства приводять до того, що класична наука – завдяки взаємодії з культурою і мистецтвом – набуває рис інституційно сформованого соціокультурного феномена, якому стають доступними нові та нетрадиційні методи пізнання. До них у першу чергу слід віднести герменевтичні, ігрові, аналітичні, евристичні, синергетичні, валеологічні та багато інших. Саме завдяки появі нових та нетрадиційних методів пізнання наука переходить із розряду здебільшого «сухих» (раціональних, точних) засобів пізнання до оволодіння потенційно значно потужнішими методами творчого пошуку, орієнтованими на гармонійне поєднання традиційних методів з більш гнучкими мистецьки орієнтованими засобами пізнавальної діяльності. Саме завдяки переведенню ізольованих раніше наукових, культурних і мистецьких засобів пізнання на рейки інтеграції та глобалізації відносин формуються модерністські, імпресіоністичні та постмодерністські стилі мистецької діяльності сучасності.

Модернізм як такий стиль у мистецтві, що найбільш повно відбивав запити та очікування найновіших часів, у Франції позначався терміном «moderne» (сучасний, новітній), у Німеччині - як «югендстиль», в Італії як «ліберті», тобто вільний стиль. Протягом ХХ ст. модернізм пройшов шлях від розквіту до занепаду (декадентства). Якщо на початку шляху головними рисами сучасного мистецтва виступали принципи незвичайних, підкреслено індивідуалізованих підходів з використанням технікоконструктивних засобів та єдиних орнаментальних стилізованих символів, візерунків, кольорів та ритмів, то декадентський модернізм прагнення до краси підміняє позбавленою сенсу та змісту «красивістю», крайнім індивідуалізмом, асоціальністю мотивів, викривленістю ідей та сюжетів.

Породжений процесами демократизації суспільних відносин, модерністський стиль у мистецтві сприяє поєднанню досягнень у різних сферах пізнання, різних шкіл, технік та процедур мистецької діяльності.

Долаючи штучні межі класицизму, модернізм на практиці впроваджує запропоновані у 60 роки ХХ ст. німецьким дослідником К.Г.Хакеном ідеї і принципи синергетичних підходів як засобів міждисциплінарного підходу до пізнання сутності відкритих систем. Поділяючись на «вдалий» та «деструктивний», синергетизм супроводжує як розквіт, так і занепад модерністських стилів мистецької діяльності. Виступаючи з одного боку як своєрідний засіб компенсації занадто вже конформатизованих способів санкціонування сумісних форм життєдіяльності, модернізм з одного боку прагне до уособлення і виокремлення переваг порядку, організації та краси, а з іншого – далеко не завжди утримується від спокус порушити міру та пропорцію у використанні тих або інших мистецьких засобів.

Подальші кроки на шляху регламентації процесів розвитку постіндустріального суспільства інформаційного типу сприяли формуванню імпресіонізму як такого напряму мистецької діяльності, який ставив за мету розкрити ситуативний, миттєвий та швидкоплинний характер змінюваності стану, настроїв, стосунків, цінностей та інших базових явищ соціального буття. Побудований на формуванні ірреальних уявлень, імпресіонізм (від фр. «impression» - враження) прагне відобразити не стільки багатоманітність реальних подій та явищ життя, скільки зосередитись на суб’єктивних переживаннях і враженнях самого суб’єкта. Якщо у класичних видах мистецької діяльності мова йде про відображення ознак та розкриття сутності самого предмета живопису, графіки, скульптури чи музичного твору, то імпресіонізм акцентує увагу на грі світлотіней, на динаміці кольорових гам, на звукових афектах. Практична реалізація подібних вимог потребувала спеціальних технік і процедур. Однією з таких технік є процес розподілу фарб по поверхні картини краплями або точками, яка отримала назву «пуантилізму». Сповідуючи ідеологему, що сутність мистецтва має розкрити форма твору, прихильники імпресіонізму нерідко підміняли ідею, зміст, духовні складові мистецької діяльності псевдоноваційною формотворчістю. З іншого боку, імпресіонізм прагнув акцентувати увагу як на раціональних, так і на позасвідомих складових різних творів мистецтва. Багато в чому саме імпресіонізм закладав підвалини євпроксографічних напрямів пізнавальної діяльності, які прагнули поєднати в собі кращі досягнення зі сфери музики, живопису, графіки, науки, техніки, біоніки, інформатики, літератури та спорту.

Постмодернізм є інтегративним стилем сучасної епохи, який спрямовує властиві модернізму види мистецької діяльності на відображення надзвичайно гострих протиріч розвитку сучасного інформаційного західного суспільства постіндустріального типу. Ідеологія постмодерну формується у 70-ті роки ХХ ст. есхатологічними висновками членів Римського клубу, доведеними до абсурду парадоксальними роботами Хана-Франсуа Ліотара («Стан постмодерну», 1979), Бодрийяра, Дельоза, Гватарі, Дерріди, Ваттімо, які декларують невідворотність:

- кінця світу, - нігілізму, атрофії цілей, цінностей та сенсу, - знецінення духовності та інтелігентності, - домінування релігії над світськими формами освіти й пізнання, - конфліктів та скандалів як головних засобів досягнення успіху, - культу чуттєвих і фізичних насолод, - поширення аномічних та девіантних форм поведінки.

Спираючись на плюралістичні світоглядні орієнтації, постмодернізм є формою мистецької реакції на методологічний безлад, що крає серця і душі людей. З одного боку, це призводить до надзвичайної кількості нових окремих шкіл та напрямів мистецької діяльності, а з іншого - позбавляє їх здатності до розкриття сутності цілісних явищ людського буття. Так, серед провідних напрямків постмодерну слід виокремити еклектизм, бруталізм, мінімалізм, хай – тек, конструктивізм та функціоналізм.

Еклектизм (від гр. eklektikos – обирати, вирізняти, розрізняти) є, як відомо, формою механічного поєднання різних, нерідко суперечливих поглядів, теорій, принципів або ж вихідних елементів мистецької діяльності. Наприклад, механічне поєднання стилів у музиці, архітектурі чи літературі зайвий раз підкреслює ігнорування історичних, етнічних, релігійних чи побутових умов існування суб’єктів споживання певних видів мистецької діяльності.

Бруталізм (від англ. brutal – грубий, брутальний, вульгарний) являє собою напрям у мистецтві кінця ХХ – початку ХХІ ст. який прагне акцентувати увагу на фактурі матеріалу предмета художньої творчості, підкреслити вагомість обраної форми, стилю чи манери, зосередити процеси сприйняття на природності стосунків, смаків чи ідеалів, зобразити відвертість стосунків, недоліків чи переваг, гіперболізувати роль окремих подій, факторів чи елементів у кінцевих продуктах мистецької діяльності.

Мінімалізм зароджується у 60-ті роки ХХ ст. у країнах Західної Європи як протидія надзвичайній ролі у мистецтві фундаментальних композицій, монументальних споруд та використання обтяжливих прикрас (орнаментів, мозаїк, графіки, скульптури). Мінімалізм прагне позбавитись властивих експресіонізму емоцій, мінімізувати роль декору та композиції і знайти найбільш точні, технологічно вивірені, мінімальні за витратами такі форми й засоби мистецької діяльності, які б найбільш повно вирішували проблеми пропорційності, гармонії кольорів і функцій об’єктів мистецтва.

Нерідко крайні форми мінімалізму призводять як до невиправданого спрощення, так і до примітивізації цілей і завдань мистецької діяльності.

Схильність мінімалізму до надмірної експлуатації механічних форм повторюваності ритмів, мелодій, форм чи геометричних фігур сприяє розвитку нових можливостей мистецтва (модульний підхід у будівництві, сертифікація, стандартизація), а з іншого боку призводить до серійного виробництва мертвонароджених антиподів мистецької діяльності (співи під «фанеру», штамповані малюнки, вишиванки).

Хай-тек (у пер. з англ. high-tech – високі технології) визначає базові ідеологеми творчості з кінця 80-х років ХХ ст. Ставлячи за мету максимізацію умов функціонування предмета, речі або процесу мистецької діяльності, прихильники цього напряму активно впроваджують у середовище існування людей найновітніші технології, пов’язані з організацією руху, простору і часу. Використовуючи як базові елементи творчості скло, метал, прямі лінії, спокійний декор, прості геометричні форми, однотонні кольорові гами, прибічники хай-теку прагнуть як створити максимум зручностей користувачу, так і надати формі твору простоти й гармонії.

Конструктивізм зароджується у 30 – ті роки і протягом ХХ ст.

формується у надзвичайно потужний, широко розгалужений напрям розвитку архітектури, літератури, музики, живопису та інших видів мистецької діяльності. На відміну від адаптивних за формою і абстрактних за змістом, відомих здавна видів мистецтва, конструктивізм ставить за мету створення такого середовища та умов існування людей, які б максимально сприяли реалізації фізичного, морального й духовного потенціалу особистості та соціальних спільнот. Розвиток ергономіки, економетрики, кібернетики, біоніки дає мистецтву нові імпульси в конструюванні мостів і тунелів, літаків і пароплавів, меблів, посуду, одягу, банкоматів і телефонів, плеєрів і феєрверків. Логічність, доцільність, точність, надійність та оптимальність функціонування є теоретичними підвалинами конструктивізму як явища суперечливого та динамічного в подальшому розвиткові.

Функціоналізм виходить із твердження про те, що істинним є лише те мистецтво, характер якого визначає відповідність тим функціям, що виконують певні предмети, речі або явища мистецької діяльності. Формування функціоналізму мало багато спільних рис у країнах із різним політичним устроєм. Так, у країнах соціалістичного табору та в розвинених країнах Заходу архітектурний функціоналізм однаково спирався на досвід розбудови «робітничих житлових масивів» (Пітер Ауд, Нідерланди) – житлових масивів, які з часом на теренах країн СРСР отримали назву «спальних районів». Саме завдяки функціоналізму досить поширеними стали поняття «житлових секцій», «модулів», «рядкової забудови», «хрущівок», рекламної продукції. Однак ігнорування специфіки умов та особливостей речей або предметів мистецької діяльності нерідко призводить до одноманітності, голого схематизму та дисфункціоналізму.

Підсумовуючи, загальні уявлення про закони розвитку сучасного мистецтва можемо подати у таблиці 5.

Таблиця Генеза розвитку сучасного мистецтва Спосіб Типи Форми Стиль життя світогляду пізнання мистецтва Санкціонований Демократичний Синергетика Модернізм Регламентований Кібернетичний Євпраксографія Імпресіонізм Хаотичний Плюралістичний Оптимологія Постмодернізм У найближчі десятки років мистецтво буде розвиватись як на мікро-, так і на макрорівнях, зміст яких визначатимуть процеси поглиблення уявлень про будову самої планети Земля, а також про освоєння найближчого космічного середовища. До головних ознак розвитку мистецтва слід віднести перш за все зміни, пов’язані зі способом життя громадян. У першу чергу це стосується процесів глобалізації суспільства, які усе більш рельєфно і прогнозовано надають способові життя інтегративного характеру. Саме інтегративність до першочергових відносить завдання комплексних, системних, міжпредметних підходів до підготовки фахівців, вирішення актуальних проблем життєдіяльності суспільства, надання процесам правової, адміністративної, демографічної, міграційної політики загальнодержавної, континентальної та планетарної ваги. Орієнтоване на майбутнє мистецтво все більше повинно саме усвідомлювати й усебічно пропагувати переваги, властиві якісно новому транзитивному світогляду, який має визначати шляхи, характер і тенденції розвитку потенціального буття людства. Що ж стосується природи і сутності мистецтва найближчого майбутнього, то його можна охарактеризувати, на наш погляд, як «хронотопне». Чому саме хронотопне Перш за все тому, що змінюються межі, критерії та змістовно-сенсові параметри просторово – часових характеристик розвитку як самих суб’єктів буття, так і властивих їм форм і методів мистецької діяльності. Якщо у повсякденному житті поняття хронотопу відображає міру реалізації властивого людині (або соціальній спільноті) фізичного, інтелектуального та духовного потенціалу, то мистецький хронотоп характеризує міру набуття стилями мистецтва попередніх епох гуманістичного характеру. Якщо раніше митці відображали особливості розвитку тотемів, античних, феодальних, бюрократичних та демократичних спільнот на рівні родини, села, міста, держави та континентів, то хронотопне мистецтво зосереджує увагу на проблемах існування та гармонійного всебічного розвитку людини в умовах спочатку найближчого, а згодом і більш віддаленого міжпланетного простору. Отже, головним предметом хронотопного мистецтва має стати «людина світу» та «космічна спільнота», які принципово змінюють вимоги до засобів, критеріїв та механізмів мистецької діяльності. Які ж це мають бути засоби, критерії та механізми мистецької діяльності в майбутньому Відповідь на ці питання потребує проведення окремих спеціальних додаткових досліджень.

Процеси освоєння космічного простору багато в чому нагадуватимуть генезу розвитку соціуму, коли спосіб життя на окремих планетах буде схожим на освоєння печер, одноповерхових будівель, створення селищ, сіл, малих, середніх та гігантських міст, держав, континентів та фрагментів цілісного універсуму. Мистецтво майбутнього має пройти усі без винятку стилі, властиві попереднім епохам розвитку суспільства. При цьому, однак, має бути зрозумілим і таке: космічний примітивізм, поняття космічної героїки, космічної гармонії, романтики, готики, бароко чи постмодерну буде мати принципово іншу форму, зміст, засоби та завдання, ніж означені стилі за часів розвитку первинного соціуму.

Pages:     | 1 |   ...   | 36 | 37 || 39 | 40 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.