WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 34 | 35 || 37 | 38 |   ...   | 52 |

Усвідомлення саме загальних ознак мистецтва дає змогу розкрити його сутність як найбільш вагомої сфери громадської свідомості з властивими їй рисами виключних здібностей, унікальних форм, вагомих результатів в окремих сферах життєдіяльності і, головне - одночасно як єдиного і цілісного у своїй основі критерію розвитку людини, держави, суспільства і навіть всесвіту. Подібна унікальна і надзвичайно важлива роль мистецтва визначається тим, що саме воно було спочатку рушійною силою розвитку міфології, магії, релігії та політики, а згодом стало визначати сутність та шляхи подальшого розвитку науки й культури як найвищих щаблів духовного розвитку суспільства.

Знайомство з мистецтвом вимірюється не кількістю закарбованих у пам’яті людей назв картин, статуй або споруд, а розумінням змісту, вкладеного у характер творів мистецтва авторами різних історичних епох.

© А.В. Решетніченко, Більше того, сутність мистецтва не обмежується лише і тільки історичним контекстом як чимось минулим і застиглим. Створені в різні історичні епохи твори мистецтва продовжують своє життя не тільки в пам’яті нащадків, а й виконують постійно оновлювані освітні, виховні, правові та соціокультурні функції у процесах становлення й подальшого розвитку людства. Отже, ще один аспект правильного розуміння суті мистецтва полягає в тому, що мистецтво має певну логіку, закони, принципи та механізми власного розвитку, які також зумовлені історією розвитку суспільства. Тим самим історія розвитку суспільства визначає природу та сутність як самого мистецтва, так і різних його видів із властивими їм функціональними особливостями. Так, наприклад, досить рельєфно вплив часу на розуміння природи мистецтва можна було ще недавно спостерігати на тлі розквіту тоталітарної системи, яка беззастережно стверджувала, що будь-яке мистецтво мало носити нібито суто класовий характер, коли кожен митець – незалежно від власного бажання – виражав би у своїй творчості прагнення та ідеали представників лише певного класу. Оскільки ж мистецтво має надзвичайну силу впливати на людей, то воно мало б стати могутньою зброєю лише і тільки пролетаріату в боротьбі комуністичних ідеалів з відживаючими ідеалами капіталізму. Що ж стосувалося мистецтва суспільства капіталістичного типу, то під ним розумілися тенденції віджилі, регресивні та антинародні. Очевидно, що подібні погляди на мету і завдання мистецтва є деструктивними та редукціоністськими.

Зрозуміло, що мистецтво має відношення до відображення інтересів не тільки і не стільки самих по собі «класів», скільки зумовлено інтересами розвитку величезної кількості соціальних спільнот, основу яких складають перш за все особистості та різноманітні виробничі, освітні, правові, політичні та соціокультурні інститути. З цієї точки зору мистецтво рівною мірою відображає і має відображати інтереси сім’ї, громади села, селища, маленького міста або величезного мегаполісу, регіону, держави, континенту та планети в цілому.

З не меншими підставами особливості тих або інших видів мистецтва слід пов’язувати з груповими, колективними та іншими корпоративними інтересами, із специфікою діяльності певних професійних утворень, політичних партій, громадських течій, рухів та інших соціальних формувань. Наприклад, під час виборів мистецтво виконує не тільки художньо – пізнавальні функції, а й нерідко (якщо не здебільшого) брутально рекламні, пропагандистські та фінансово – економічні.

Що ж стосується ролі мистецтва як частки в структурі цілого, так і самого цілого у межах всесвіту, то тут на перший план має вийти, на наш погляд, здатність мистецтва до інтеграції зусиль, до поєднання різного з метою досягнення головного. Мова йде про здатність митця поєднувати різні види, жанри, типи та інші особливості мистецької діяльності.

Зрозуміло, що практична реалізація подібних вимог вимагає титанічних зусиль, наполегливості, неординарних талантів, багато часу й актуалізації діяльності відповідно до тенденцій розвитку суспільства. Саме ці вимоги здатні забезпечити мистецтву єдність та цілісний характер у процесах історичного розвитку, які розкриваються характеристиками якісно відмінних типів культури. Розглянемо деякі основні з цих залежностей більш детально.

Розвиток суспільства протосоціального типу нараховує майже мільйони років і включає стадії палеоліту, мезоліту, неоліту та енеоліту.

Охоплюючи сотні та десятки мільйонів років, кожна з цих стадій зробила свій неоціненний внесок у розвиток пізнавальних здібностей людей як інтелектуальної та чуттєвої основ мистецької діяльності.

Розпочинається протосоціум з освоєння печерного способу життя як найбільш доступної у ті часи форми захисту від безлічі загроз зовнішнього світу. Безліч різновидів печер урізноманітнювала форми й методи їх облаштування для прийняття їжі, сну, відпочинку та приготування до дій на відкритій місцевості. Дії з облаштування житла, знарядь полювання, приготування їжі, виготовлення одягу та інших форм взаємодії носили, безумовно, дуже спрощений характер і можуть бути охарактеризовані як примітивні. Разом з тим дуже високий рівень розвитку примітивних форм мистецтва надавав життю первісного суспільства рис людяності і краси, злагодженості та гармонії, сенсу та впорядкованості. Саме первісне примітивне мистецтво започаткувало використання наскальних малюнків, розписів тіла, посуду, спеціальних знарядь (для полювання, збирання їжі, охорони), музичних інструментів (барабан, свисток, ріжок), скульптур тварин, на яких здійснювалось полювання, танців, прикрас для різних частин тіла, головних уборів, яскравого одягу та співів. Усі сфери життя протосоціуму так або інакше були просякнуті мистецтвом, яке й формувало підвалини людської, поки що лише натуралістичної культури.

З часом завдяки розвитку будівельного мистецтва люди поступово освоюють створення споруд підвального та напівпідвального типів, чим суттєво розширюють спектр побутових пристосувань, спеціальних предметів та речей. Набуття мистецтвом значно продуктивніших рис утилітарного характеру наділяє його якісно новими можливостями впливу на підвищення рівня та якості життя людей.

Подальше удосконалення мистецтва будування житлових споруд поділяє їх на примітивні, спрощені та складні, з яких найбільш багаті були захищені парканом, мали два і навіть три поверхи, допоміжні приміщення для худоби й прислуги, сховища для їжі, води та стічні споруди. Суттєво ускладнюючись, мистецтво тих часів носить усе ж таки синкретичний характер, у якому еклектично поєднуються поки що не диференційовані види музичного, образотворчого, літературного та інших видів мистецької діяльності.

Збагачений пізнавальними можливостями усних переказів, легенд та міфів, протосоціум розкриває свою сутність як мистецтво збирання, збереження та передачі, по суті, безцінної для виживання людей інформації про умови задоволення вітальних потреб, пристосування до надскладних та екстремальних умов, розвиток засобів спілкування, виробництва, пересування, обміну, розподілу, контролю та інших найважливіших складових людської життєдіяльності.

Особливу увагу хотілося б звернути на єдність та цілісний характер протосоціальної культури суспільства, яку відрізняє виникнення, становлення та розвиток усіх найголовніших засобів як пізнавальної, так і перетворювальної діяльності. Звісно, що на цьому рівні мова йде скоріше лише про «започаткування» певних складових частин базових систем життєдіяльності суспільства. Але при цьому дуже важливо враховувати й ті факти, що діяльність членів протосоціуму мала певні ознаки музичної, трудової, військової, побутової, писемної, комунікативної та інших видів мистецької діяльності18.

Головним чином фактологічний рівень і досить обмежене коло емпірично здобутих знань спонукали до сприйняття (як найближчого, так і віддаленого) середовища існування як «утаємниченого» та «загрозливого». Властивий тому часові архаїчний стиль мислення формував анімічні уявлення про світ зовнішній та внутрішній, у якому головне місце відводилося сліпій, по суті, вірі в «злих» та «добрих» духів. Власне, й методи пошуку неординарних підходів та дій мали тоді анімічний характер. До анімічних можуть бути віднесені методи пошуку їжі та вдалого полювання, а також вигукування гучних звуків для відлякування ворогів. Усе, що по-новому вдало робили первісні люди і тим самим створювали сприятливі умови для подальшого розвитку, було просякнуто ідеями й духом віри в щось надскладне, неймовірно сильне та непідвладне.

Ускладнення форм пізнання сприяло переходу від переказів до легенд, які урізноманітнювали форми регламентації індивідуальної, групової та колективної діяльності. Перехід від стадного до племінного, а згодом і до родоплемінного життя сприяв формуванню легенд про обставини та умови, за яких люди підпадають під могутній захист, опікування та протегування з боку богів, які набувають рис споріднених по крові сильних тварин. Подібні мистецьки обіграні засоби створення найбільш сприятливих умов існування за допомогою «заступництва сильних» стали носити характер тотемічних.

Завершується епоха протосоціуму становленням принципово більш удосконалених фетишистських методів мистецької діяльності, поява яких стає можливою лише завдяки розвитку міфологічної культури. Міфи як доволі таки складно структурована форма пізнання суттєво розширили уявлення людей про минуле й майбутнє, створили певну систему узагальнення й аналізу явищ буття. Протоаналітичні стилі мислення сприяють розвитку нормативно – етичних, правових, владних, організаційних, освітніх та інших методів регуляції процесів життєдіяльності. Здатність вбачати в речах та явищах «надприродний» характер з часом формувала уявлення про прототипи сучасних «зразків», «норм», «принципів» та Решетниченко А.В.Парадигма жизнедеятельности и мировоззрение. Методологический аспект: Монография. – Днепропетровск:Изд – во ДГУ, 1997. – С.15 – 24.

інших форм регламентації суспільних відносин. Фетиш як свого роду «протосоціальний ідеал» створював відповідну систему мистецьких методів «імітування», «копіювання» та «наслідування» кращих «зразків» та «ідеалів» індивідуальних, групових та колективних форм спільної діяльності. Так, міф про Прометея є протосоціальним ідеалом прагнення людей до свободи, рівності, справедливості та братерства, який і досі надихає на всебічний розвиток творчих здібностей та невичерпних талантів.

Узагальнена модель генези розвитку мистецтва на протосоціальному рівні організації суспільства може бути подана, на нашу думку, в наведеній нижче таблиці 1.

Таблиця Модель генези розвитку протосоціального мистецтва Спосіб Типи Стилі Форми пізнання життя світогляду мистецтва Печерний Анемічний Перекази Примітивізм Підвальний Тотемічний Легенди Утилітаризм Поверховий Фетишистський Міфи Синкретизм З розвитком рабовласництва натурфілософське бачення світу детермінує розвиток натуралістичних за своєю суттю стилів і методів мистецької діяльності. Творча основа мистецтва тих часів спрямовувалась на всебічний розвиток не лише фізичних форм праці із застосуванням природних ресурсів, а й на створення досить складних пристосувань, машин та механізмів. Просте харизматичне привласнення результатів інтелектуальної діяльності часів протосоціуму змінюється нерідко дбайливим ставленням до збереження та розвитку таланту найбільш обдарованих людей. Формування за часів рабовласництва доволі розвинутої системи протонаукових та протомистецьких форм пізнавальної діяльності сприяли розвитку мистецтва магії, окультизму, які з часом набули системного характеру й отримали назву герметичних мистецтв.

Широковідома з давніх часів віра в різні прикмети, заборони чаклунів, знахарів застосовувалась у різноманітних обрядах «лікувальної магії», «промислової магії», «магії землеробства», «магії захисту тварин», інших форм так званої «білої» та «чорної» магії. Побудоване на спеціальних техніках і процедурах «мантричне мистецтво» індуїзму являє собою досить широкий спектр магічно орієнтованих методів пізнавальної діяльності.

Значно досконаліший арсенал окультних методів мистецтва пізнання й перетворення спирався на синкретичні уявлення про зв’язок між усіма складовими частинами світу, у тому числі матеріальними, духовними та космічними. Визнання можливості реалізації ідей, по-перше, про вихід за межі п’яти відомих відчуттів (зору, слуху, нюху, дотику, смаку); по-друге, розуміння сутності утаємничених (магічних) знань та, по-третє, практичне застосування отриманих знань з метою перетворення умов буття сприяло розвитку інтуїтивних методів, методів заклять, навіювань, магнетичного тиску, сповідувань, причарувань та інших форм магічного впливу на підсвідомі механізми регуляції діяльності митців античних часів.

Спосіб життя за часів античності носив характер родоплемінних відносин, де роль базових критеріїв регламентації діяльності відігравали показники походження, статі, наслідування привілеїв, статків та харизматичних ознак. З часом поступова заміна доволі спрощених натуралістичних світоглядних орієнтацій на антропоморфні (які суттєво розширювали уявлення про можливості людини) призвели до розвитку як точних, логічних, пізнавальних, так і чуттєво орієнтованих та ірраціональних за природою видів мистецтва. Якщо на перших порах література, графіка, архітектура, музика та інші види мистецтва носили головним чином героїчний характер і прославляли честь та мужність доблесних воїнів, патріотизм верховних правителів та моральність вчинків рядових жителів полісів, то з розвитком антропоморфізму стали переважати види мистецтва, спрямовані на виявлення та практичну реалізацію божественних, тобто надзвичайних, здібностей людини відтворювати красу геометричних форм, бачити за простими речами закони їх пізнання та засоби практичного вирішення складних і актуальних проблем життєдіяльності.

Саме до таких видів мистецтв стали належати за часів античності змагання у силі тіла й у силі слова за допомогою софістики й риторики, мистецтво сміху й мистецтво саморефлексії.

Pages:     | 1 |   ...   | 34 | 35 || 37 | 38 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.