WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 33 | 34 || 36 | 37 |   ...   | 52 |

Одного разу, як свідчить легенда, під час медитації Бодхідхарма відчув, що проти його волі очі заплющюються і його хилить у сон. Тоді, розсердившись на себе, він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніше учні Бодхідхарми стали заварювати це листя гарячою водою – напій допомагав їм зберегти бадьорість.

Треба сказати, що насправді чайна церемонія виникла в Китаї задовго до появи буддизму. Як свідчить багато джерел, її увів Лао-цзи. Саме він, за переказами, у V ст. до нашої ери запропонував ритуал з чашкою «золотого еліксиру». Цей ритуал існував у Китаї аж до монгольської навали.

До Японії чай потрапив у VІІІ ст. Його могли привезти буддійські ченці з Китаю, Кореї або Індії, а також японські мандрівники, що відвідували танський Китай. Вважається, що перші плантації чаю були розбиті ченцем Сайсьо в Кіото, біля підніжжя священної гори Хейдзан у 802 р. Проте тільки із ХІІ ст. вживання чаю набуває в Японії широкого поширення. Це було пов’язане з діяльністю священика Ейсая (1141-1215 рр.). Разом з кількома японськими буддійськими ченцями він побував у Китаї. Повернувшись на батьківщину в 1191 р., Ейсай почав проповідувати серед японців дзенбуддизм. Крім того, він привіз із Китаю чайні кущі і став вирощувати чай при дзен-буддійському монастирі. Чай підносили Будді. Його пили під час релігійних ритуалів і медитацій. Ейсай у своїх творах особливо підкреслював користь чаю для збереження і зміцнення здоров’я.

Поширенню чаю і культури чаювання сприяв і засновник іншого напряму дзен-буддизму в Японії – священик Доген (1200-1253 рр.), що також побував у Китаї. У ХІІ-ХV ст., із посиленням впливу дзен-буддійських монастирів, пиття чаю стає популярним не тільки серед ченців, але й серед самураїв, городян, аристократів. Починаючи із ХІІ ст., з Китаю до Японії проникає спосіб приготування подрібненого чаю. Звідти ж прийшов і звичай влаштовувати своєрідні розваги у формі чайних турнірів. Спочатку такі турніри проводили ченці в монастирях, причому в турнірах брали участь і самураї – прихильники дзен-буддизму. Особливо широке поширення чайні турніри набули в ХІV-ХV ст. В аристократичних колах їх влаштовували у двох’ярусних павільйонах, перший поверх яких іменувався «гостьовою терасою», а верхній – «чайним павільйоном». У чайному павільйоні в «червоному кутку» вивішувалися китайські буддійські сувої. Іноді це були китайські картини із зображенням квітів і птахів або пейзажів. На столі перед сувоями ставили китайські вази для квітів, курильні і свічники. Всі ці предмети іменувалися «китайськими речами». На інших столиках розміщували тарілки з легкою закускою та напої. Звичайно гості збиралися на першому поверсі павільйону, де їх пригощали. Після невеликого бенкету гості виходили в сад і прогулювалися по його алеях. Сади при павільйонах, де проводилися чайні турніри, були прогулянковими, а не «споглядальними». Поки гості милувалися садом, «господар» чайного турніру закінчував усі приготування. Після його завершення гості сідали у певному порядку на лавку, покриту шкурою леопарда, а «господар» – на бамбуковий стілець. Господар чайного будиночка бамбуковою ложечкою накладав розтертий у порошок зелений чай у піалу, заливав його окропом, збивав бамбуковим пензликом у густу піну й подавав гостям. Усе інше виконувалося за ритуалом, який приписує обов’язкове досягнення зовнішньої гармонії в обстановці й поведінці учасників чаювання, яка має бути віддзеркаленням гармонії внутрішньої. Під час чаювання бажано розмовляти про мистецтво, навколишню красу, поезію. Найвідоміший майстер чайної церемонії Сенно Рікю вважав, що вона має бути скромною, усамітненою та простою.

Її визначальні ознаки – гармонія, вшанування, чистота й тиша.

Здавна тяною була неодмінним атрибутом зустрічей японських філософів, поетів і художників. Поступово цей ритуал захопив і інші прошарки суспільства, й у ХVІ-ХVІІ ст. він став популярним серед японської аристократії і самураїв. Чайна церемонія як мистецтво тяною оформилася на Далекому Сході у своєрідну систему відпочинку від буденних турбот [11, с. 98]. У найкласичнішій формі вона стала відбуватися в чайних будиночках «тясіцу». Правила чайного етикету були сформовані Сенно Соекі (1521-1591 рр.), відомого під іменем Рікю. Усі відомі майстри тяною, і Рікю особливо, були прихильниками дзен-буддизму [12, с. 86]. Відповідно і процедура чайної церемонії, і архітектура тясіцу відображали ідеї дзен.

Наприклад, розмір кімнати для чаювання завжди приблизно вісім квадратних метрів, бо згідно з сутрами, в приміщенні саме такого розміру змогли одного разу поміститися вісімдесят чотири учні Будди. Ця алегорія має в своїй основі теорію буддизму, що заперечує в істинно просвітлених вагу й об’єм тіла. Дзен-асоціації посилювалися напівтемрявою, яка створювалася слабким світлом з невеликого вікна під самою стелею і віддзеркаленням світла стін, обмазанних темно-сірою глиною. Оформлення інтер’єру класичного тясіцу повною мірою відповідало естетичним канонам і національному характеру японців, які прагнули досягти внутрішньої гармонії. Підготовка до такого настрою починалася ще на підступах до тясіцу. З часів Рікю чайний будиночок оточують невеликим садом, який, на думку «майстра чаю», повинен сприяти наростанню особливого настрою, без якого церемонія виявлялася б безглуздою. Прямування по вистеленій великим камінням доріжці, що веде до тясіцу, означає початок першої стадії медитації: той, що прямує до тясіцу, полишає у цей час усі свої мирські турботи й зосереджується на передчутті насолоди церемонії, що його очікує. У міру наближення до тясіцу зосередженість посилюється, а медитація переходить у другу фазу. Цьому сприяють старий ліхтар, що освітлює доріжку у вечірні й нічні години; камінь – колодязь-»цукуба» – поглиблення з водою для обмивання рук і полоскання рота; низькі, висотою в дев’яносто сантиметрів, двері, через які проходять, стаючи на порозі навколішки.

Зайшовши до кімнати, гості вклоняються і сідають по-японськи на рогожі (татамі). Назустріч виходить господар, який, у свою чергу, низько кланяється гостям. Чути мелодійні звуки вируючої води. Починається третій етап медитації. Певний настрій створює сам посуд. Він на диво простий: чашки, мідний чайник, бамбукова мішалка, скринька для зберігання чаю та інше. Усе це несе на собі відбиток часу, але в той же час все бездоганно чисте.

Майстер чайної церемонії Сенно Рікю увів до ритуалу невеличкі прості композиції з гілок та квітів («табана», тобто «квіти до чаю»), надавши їм внутрішнього смислу та зробивши обов’язковим атрибутом чайної церемонії. Це стало поштовхом до розвитку мистецтва оранжування квітів (ікебани) – ще одного виду традиційної японської побутової культури.

Буддійський світогляд вплинув на своєрідність формування національного характеру та менталітету далекосхідних націй і народів. Так, особливістю корейського національного характеру, як і більшості далекосхідних націй, є нескінченні пошуки гармонії з прагненням наблизитися до «правильного» способу життя, дотримання етичних норм, звичаїв, ритуалів, що визначаються буддійської філософією життя. Упродовж багатовікової історії в Кореї, як, між іншим, і в інших країнах, розвивалися і змінювалися філософські теорії, що виникали як результат синтезу власних та іноземних світоглядних ідей. Досить мирно в Кореї співіснували буддизм і конфуціанство. Сучасна Корея – країна релігійної толерантності, де співіснують буддизм, даосизм, конфуціанство, католицизм, протестантизм та інші старі й нові релігії, частково модифіковані під впливом традиційних анімістичних вірувань. Значний вплив на людей усіх вірувань має шаманство, що є свідченням глибинного зв’язку корейців з природою, віри в наповненість навколишнього середовища духами, які зумовлюють і визначають життя людини. Майже в усіх корейських буддійських храмових комплексах поряд з головним молитовним залом розташована кумирня, в якій поклоняються духові гір або божеству – покровителю місцевості. Сьогодні шамани в Кореї – це зазвичай жінки, які спілкуються з духами під час складного танцю під акомпанемент дзвіночків та бубна.

Буддизм та конфуціанство справили вплинули на різні види корейського мистецтва й корейську літературу. Для поетів характерне філософсько-символічне сприйняття природи, коли, наприклад, у квітці вбачали не певну конкретну квітку, а сутність квітки загалом, тобто увага зосереджувалася не на зображеному, а на вираженому, що залежить від «внутрішнього ландшафту серця чи пейзажу душі». У цьому сутність корейської поетичної традиції, зумовленої сутністю буддизму.

З поширенням у Кореї буддизму почало також інтенсивно розвиватися мистецтво скульптури. Статуї з позолоченої бронзи, каменю, дерева, різні за розмірами, а також барельєфні композиції на стінах, глиняні статуетки Будди (в позі медитації) дійшли до нашого часу із давніх-давен. Більшість із них мають не тільки історичну, а й художню цінність. Наприклад, у часи розквіту Сілла (золотого віку) було побудовано унікальний кам’яний печерний храм Соккурам з величним Буддою в центрі (заввишки 2,73 м). Скульптура вважається неперевершеним шедевром цього виду мистецтва. У ній майстрові вдалося передати глибоку релігійність та духовність.

Далекосхідна музична культура розвивалася під впливом різних філософсько-релігійних ідей, серед яких особливу роль відігравали буддійські.

У буддійському світогляді, поширеному на Далекому Сході, наголошувалося на містичних засадах музики й пісні. Їх розглядали як засіб духовного самовдосконалення. Загалом далекосхідні жителі вважають, що музика й пісня відображує гармонію природи, є основою законів Всесвіту.

Музична й танцювальна культура Кореї, що тісно пов’язана з буддійською філософією, – самобутнє, яскраве явище, справжня перлина в намисті далекосхідних культур. Корейська традиційна музика й танець тісно пов’язані з філософією буддизму. Ритуали з музикою й танцями, які в корейській культурі нероздільні, виконувалися не тільки при дворі королівської династії, але й у буддійських храмах. Історія хореографічного мистецтва Кореї налічує кілька тисячоліть, упродовж яких викристалізовувалися його унікальні риси, що ввібрали в себе буддійські світоглядні уявлення, своєрідну ментальність, психологію корейців. Характерними хореографічними особливостями корейських танців, спрямованих на пошук та відображення гармонії Всесвіту, є стриманість, величність і плавність рухів.

Музичні й танцювальні традиції корейців свідчать, що вони ніколи не забували про космічне значення музичного звуку, про магічне й сакральне значення танцю. Цією оригінальною й водночас універсальною мовою корейський народ відкриває свою душу, свою особливу психологію кожному, хто бажає глибше проникнути у глибину його незвичайоного світогляду й самобутньої культури.

У наш час буддизм виходить за межі свого традиційного поширення і знаходить послідовників у Європі та Америці. Останні десятиліття внесли в діяльність буддійських організацій нову важливу рису – створення міжнародних об’єднань буддистів, що ставлять перед собою завдання вирішити злободенні проблеми сучасності.

Сучасна буддійська філософія в умовах становлення нового образу світу й людини в нинішній культурі не втрачає своїх давніх засад, а отримує «нове» життя. Розв’язуючи якоюсь мірою складний вузол проблем, пов’язаний із кризою європейського логоцентризму, вона стала об’єктом уваги багатьох впливових філософських систем сучасності. До неї зверталися А. Шопенгауер, Е. Гартман, К. Ясперс, М. Хайдеггер та інші філософи ХХ століття.

Використана література 1. Поликарпов В.С. История религий. – М., 1997; Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988; Лекции по истории религии. – СПб, – 1997.

2. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2 т. – М.,1992. – Т.1 – С. 267, 622; Т.2 – С. 38, 637.

3. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. проф.

А. Колодного. – К., 2000.

4. Корнев В.И. Буддизм – религия Востока. – М.,1990; Ранний буддизм //Антология мировой философии. – М., 1969. – Т.1 – Ч.2.

5. Философские вопросы буддизма. – Новосибирск, 1984.

6. Кравцова М.Е. История культуры Китая. – СПб, 2003.

7. Федоренко Н.Т. Краски времени. – М., 1972.

8. Лирики Востока. – М., 1986.

9. Цветов В.Я. Пятнадцатый камень сада Рандзи. – М., 1991.

10. Овчинников В. Сакура и дуб. – М., 1991.

11. Воробьева М. Молоденький листочек (чай, чаеводство, виды, традиции) // Вокруг света. – 2003. – № 4.

12. «Намбороку» – трактат по исскуству чайной церемонии // Народы Азии и Африки. – 1988. – № 2.

ГЕНЕЗА РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА:

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ Решетніченко А.В.

У статті аналізується проблема виникнення і розвитку мистецтва та його внутрішня логіка.

В історії пізнання до поняття мистецтва сформувалися принципово різні підходи. До найбільш поширених відносять окремі та спеціальні підходи. Прихильники окремих підходів сутність мистецтва вбачають в унікальних здібностях людей до відображення дійсності у формі художніх (уявних або реальних) образів. Подібним очікуванням відповідає безпосередня діяльність більшості талановитих акторів, поетів, музикантів, малярів або літераторів. Тому досить часто можна зустріти ототожнення природи мистецтва з художньою діяльністю, що, безумовно, звужує розуміння сутності мистецтва і залишає на рівні буденної свідомості або «здорового глузду».

Прихильники ж спеціальних підходів наголошують на здатності мистецтва імітувати явища природи (теорія мімезису Арістотеля), збуджувати, гармонізувати відчуття, формувати яскраві уявлення про стосунки, відношення або цінності. Властиві мистецтву зазначені та багато інших рис залишають між тим поза увагою дійсно визначальні характеристики мистецтва, які дозволяли б зрозуміти його загальну роль та глобальне значення для розвитку кожної людини, держави й суспільства. Саме таким загальним рисам мистецтва відповідає, на наш погляд, його здатність удосконалювати відоме та створювати принципово нове, досягати найвищих щаблів професійної майстерності, оптимізувати шляхи, форми та методи досягнення мети, технологізувати засоби вирішення проблем, спрямовувати розвиток суб’єкта на досягнення вершин, конструювати середовище та умови подальшого розвитку.

Pages:     | 1 |   ...   | 33 | 34 || 36 | 37 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.