WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 31 | 32 || 34 | 35 |   ...   | 52 |

Будда – це ідеал, а Вчитель удосконалення – об’єкт для прикладу і вшанування – «живий Бог». Будь-яка людина, яка досягла вершини медитації, може бути проголошеною «живим Богом» (гуру, лама). Такий підхід призвів до того, що в самій хінаяні утворились різноманітні групи, які об’єднувались навколо окремих Учителів і мали сектантський характер.

Проти цього виступала релігійно-філософська школа вайбхашика, яка, продовжуючи традиції хінаяни, вперше стала займатися філософським обґрунтувуванням не тільки вчення Будди, а й його релігійної практики.

Звичайно, хінаяна означає «рух розуму», тобто шлях мислення, почуття, дії та ін., що веде до визначеної мети. Вона – «мала колісниця» в тому розумінні, що використовує методи досягнення звичайної, а не вищої мети.

Хінаяна існує для тих, хто працює над подоланням своїх власних проблем.

Для них непосильно працювати над подоланням загальних проблем. Замість того, щоб прагнути стати Буддою, вони прагнуть стати звільненими людьми (на санскриті «архат»). У нинішню світову епоху, згідно з буддизмом, з’явиться 1000 Будд. Система хінаяни стверджує, що для того, щоб стати Буддою, необхідно йти шляхом бодхісаттви. Отже, потрібно цілком присвятити себе наданню допомоги іншим, йдучи шляхом самовдосконалення, щоб робити це щонайкраще. Однак усі 1000 місць уже використані.

Виходить, що працювати над собою для того, щоб стати Буддою, нині нема рації. Варто прагнути до того, що є практично досяжним, тобто прагнути стати вільною людиною. Будда також учив, що коли людина досягає нірвани, або звільняється від власних проблем, тоді потік свідомості переривається, або гасне подібно свічці. Цей стан допомагає людям, які не переслідують вищі цілі, не бути пригніченими страхом. Він дає їм можливість відчути, що дійсно настає кінець їх стражданням. Лише в такий спосіб можна стати на шлях хінаяни.

Тисяча Будд, про появу яких говорив Будда, у вченнях Махаони (які були записані пізніше) розглядаються як засновники світових буддійських релігій. Вважалося, що, крім них, з’явиться також безліч інших Будд, які вже не стануть засновниками світових буддійських релігій. Стати одним із цих Будд цілком можливо. Найбільш підготовлених учнів Будда наставляв, як стати Буддою. Це означає, що необідно не тільки подолати власні проблеми і власні обмеження, але також максимально реалізувати можливості щодо надання допомоги ближнім. Будда вчив, що припинення потоку свідомості після досягнення нірвани означає припинення існування потоку свідомості в його колишньому сенсі. Отже, потік свідомості вічний, як і життя, бо наповнений допомогою ближнім.

Першою записаною системою вчень була хінаяна, в якій мають місце основні вчення, визнані також і махаяною. Це – вчення про карму (причинно-наслідковий зв'язок); правила етичної самодисципліни, включаючи й правила монастирської дисципліни для ченців і черниць; аналіз діяльності розумової та емоційної сфер; вказівки, як розвинути здібності, а також як досягти мудрості, щоб перебороти оману й побачити справжню реальність. Вчення Хінаяна включає також засоби розвитку почуття любові і жалю. Любов визначається як бажання щастя іншим людям, а жаль – як побажання іншим людям звільнитися від їхніх проблем. Махаяна розвиває ці положення, додаючи до них також необхідність прийняття на себе відповідальності за допомогу іншим людям, не обмежуючись одним лише побажаннями їм добра. Оскільки внаслідок властивих людині обмежень вона не в змозі надавати іншим максимальної допомоги, то махаяна особливу увагу приділяє розкриттю серця індивідууму за допомогою бодхічітта. Бодхічітта означає прагнення стати Буддою з метою надання найбільшої допомоги кожному.

Вчення хінаяни, як уже відзначалося, передавалися 18 різними школами, що історично склалися в результаті розбіжностей церковних Соборів. У повному обсязі до нашого часу збереглася традиція тхеравади, або «Вчення старійшин». У наші дні вона поширена в Південно-Східній Азії, особливо в Шрі-Ланці (Цейлоні), Мьянмарі (Бірмі), Таїланді, Кампучії (Камбоджі) та Лаосі.

У кожній із названих країн мовою палі читають тексти, відомі як Трипітака, або «Три кошики». Однак, у кожній країні для їхнього запису використовується місцевий алфавіт. У країнах, де поширилося вчення школи тхеравади, існує єдина система чернечих обітниць: традиції жіночої слухняності й чернецтва не нерозвинулися, незважаючи на наявність у рукописах текстів обітниць для черниць. Характерна риса буддизму полягає в його пристосовності до культур різних країн, де він поширився. Наприклад, у той час як у всіх країнах чернечі обітниці приймаються на все життя, у Таїланді виник звичай прийняття обітниці на певний строк. На початку ХІV ст. король Лугай протягом трьох місяців вів чернече життя в одному з чоловічих монастирів. Це поклало початок унікальному тайському звичаєві, відповідно до якого чоловіки мають право приймати чернечі обітниці на короткий час. Відтоді в Таїланді є люди, що регулярно приймають обітниці на рік або на кілька місяців. Нічого подібного ми не знаходимо у жодній буддійській країні. Більше того, тайській культурі властива віра у духів.

Ченці начитують різні священні тексти, щоб захистити людей від злих духів. Вони вважаються вибраними і високо шанованими людьми. Ченці отримують їжу як милостиню від населення, підтримуються їх регулярними приношеннями.

Хінаяна як «філософія» первісного вчення Будди дала змогу широко використовувати інокультурні ідеї в системі буддизму. Вона створила і обґрунтувала концепцію свідомості, яка зазнавала різноманітних змін у процесі дифузії полірівневої буддійської світоглядної картини світу. Представники цієї школи вперше розробили систему шести досконалостей: милосердя, вищої моральності, наполегливості, енергії, медитації та мудрості, які пізніше стали основою релігійно-філософського напряму махаяни.

На розвиток махаяни, з одного боку, вплинула брахманістськоведійська культура, а з іншого – культурно-ідеологічні комплекси північних країн Сходу. Основні ідеї махаяни пов’язані насамперед із релігійнофілософською школою мадх‘яміка. На відміну від хінаяни, центральною ідеєю тут виступає заперечення реальності «наявного буття». Заперечується не тільки «я» і світ, але і його елементи (дхарми), з яких вони утворюються. Плюралістичний універсум хінаяни був замінений Всесвітом, у якому нічого не виникає і не зникає, а панує єдина шунья (універсальна пустота), яка є станом страждання і нецінності всього, що існує. Але ця шунья стверджує абсолют-шуньяту, пустотність, яка є тотожною нірвані (істинному буттю, буттю «непроявленому»).

Окрім цього, у махаяні особливо відзначається роль активних моментів у моральному ідеалі доброзичливості. Загальна доброзичливість перетворюється тут, на відміну від хінаяни, у співчуття, яке трансфомується у діяльну допомогу. Свідченням цього є поява у філософській системі махаяни ідеалу ботхісатви, який відмовляється від стану нірвани задля допомоги в її досягненні іншими. Цей ідеал виступає практичним виразом махаїстської ідеї загальної єдності усього в абсолюті.

Будда із досконалої (ідеальної) людини у ранньому буддизмі і хінаяні перетворюється у махаяні в істоту надприродну. Базуючись на ідеях прозріння та співчуття, махаїсти рухаються тим же шляхом, що й хінаїсти, але на доповнення практикують методологію досягнення шести досконалостей (довершеностей) шляхом трансцендентальних можливостей очей, вух, носа, язика, тіла та думки. Усе це призвело згодом до ускладнення не тільки буддійської догматики, але й культу, яке особливо виявилось у ламаїзмі.

Махаяна виникає на основі ранньобуддистської школи маха-сангиків.

На відміну від хінаяни, махаяні притаманний універсальний характер звільнення: можливість досягти стану Будди дається всім істотам, тому що вони мають споконвічно сутність Будди.

Центральне місце в махаяні посідає вчення про бодхісатви. Бодхісатви – люди, що заслужили перехід у нірвану, але свідомо залишились на землі заради порятунку всіх істот, заради звільнення всієї сансари. Це особливий моральний ідеал махаяни, тому махаяну називають іще бодхісатваяна. Досягти нірвани у махаяні можна без обов'язкової посвяти у ченці. Послідовник махаяни повинен більше піклуватися про порятунок інших, ніж про власне благо й особистий порятунок. Кількість Будд у махаяні доведена до безмежності. Вони тут мають спільну сутність Трікая - «три тіла». Це:

1) дхармакая – «космічне тіло» Будди, тіло вчення, «втілення абсолютної чистоти»;

2) самбхогакая – «священне тіло», «блаженне тіло»;

3) нірманакая – «магічне тіло», «виявлене тіло».

Дхармакая наділяється характером абсолюту і є єдиною для усіх Будд.

У пізній махаяні на цій основі виникла концепція Аді-Будди, що особливо поширилась у ваджраяні. Аді-Будда (початковий Будда) – сутність усіх Будд і бодхисатв. У термінах доктрини трікая Аді-Будда розглядається як дхармакая. Із Аді-Будди формуються інші Будди і бодхісатви в особливій послідовності (насамперед Будди самбхогакая). Аді-Будда не творець Всесвіту, а символ духовної єдності буття, що не має свого початку.

Махаяна поширилася у Центральній Азії, Китаї, Японії, Кореї і В'єтнамі. Поява та поширення буддизму стало каталізатором усіх творчих сил Далекого Сходу. Буддизм вплинув на формування своєрідних культур Китаю, Кореї, Японії та інших країн далекосхідного культурного регіону.

Перш за все буддизм мав значний вплив на далекосхідну архітектуру, скульптуру, живопис, музику, танець та театр.

Буддизм, досягнувши Китаю Великим шовковим шляхом, прокладеним ще в ІІ столітті до н.е. через пустелі й гори У-ді Чжан Цянем, приніс ідею тотожності буття й страждання, стверджуючи, як уже зазначалося, що джерело страждань закладене у самій людині – в її жадобі до насолод, влади, багатства, в закоханості в життя і може бути припиненим лише шляхом відмови від будь-яких бажань та прагнень.

Буддизм проголошував взірцем поведінки праведне сходження до «вищої мудрості», за яким чекає вихід з коловороту буття, завершення перевтілень і досягнення нірвани, тобто небуття [6, с. 262]. Буддійські сутри було перекладено на китайську мову й зібрано в «Сутрі з 42 статей», що стала на той час основним носієм інформації про буддизм. Із цього моменту протягом багатьох століть зусилля перекладачів були спрямовані на пошук китайських еквівалентів буддійських термінів і понять, узятих в основному із санскриту. Буддизм складно приживався на китайській землі, вимагаючи написання пробуддійських трактатів і поєднання нової віри зі світом традиційних релігійно-філософських переконань. Прийняттю буддизму сприяв своєрідний духовний вакуум, зумовлений ослабленням впливу даосизму та поневірянням народу в часи кривавих воєн та усобиць.

Досить швидко почався процес китаїзації нової релігії. Філософська мудрість буддизму засвоювалася в параметрах діючих канонів конфуціанської етики, багато в чому прийнятої й даосизмом. Вона досить часто збігалася з деякими моментами звичних для китайців релігійно-філософських концепцій, зокрема з теорією даосизму про Таємниче (сюань-сюе), яка зводилася до міркувань про небуття, про втаємничену інтуїтивну мудрість, що дає змогу насправді мудрим управляти якнайкраще і без жодних зусиль. Визнаним патріархом китайського буддизму вважається Дао-ань (312-рр.), який створив один із найбільших монастирів. Перекладач, дослідник буддійських текстів, автор повного каталогу китайських перекладів сутр, він встановив особливий культ Будди-прийдешнього Майтрейї, зробив його ритуалізацію за китайським зразком.

Поширення буддизму в Китаї викликало появу нових видів культових споруд – печерних храмів і башт-пагод, пов’язаних з індійською традицією. Квадратні або прямокутні в плані, печерні храми мали розділені на яруси стіни з нішами, де розміщувалася скульптура, їхні стелі підпиралися кам’яним стовпом, прикрашалися розписами. Пагоди, представлені різноманітністю типів, виконували функції меморіальних пам’ятників, позначок священних для буддистів місць (мута), сховищ реліквій, канонічних книг і культових предметів (шиїта), молитовень (фута), житлових приміщень (шеліта), маяків (гусаота), дозорних веж (ляодіта). Союз із державою приносив буддійським церквам та монастирям неабиякий зиск. Військові імператори жертвували їм великі кошти, поставляли золото та інші цінні матеріали для виготовлення статуй Будд різних типів і розмірів.

Буддистська концепція карми як чинника незмінної людської долі зміцнила народжену ще в ханьські часи практику оцінки позитивних якостей людей, яка дістала назву «чистих бесід» і перетворилася на впливовий політичний інститут, що ґрунтувався на філософських засадах. У ІІІ-ІV ст.

вона викликала суттєві зміни у філософії, літературі, мистецтві в цілому.

Першим кроком до виникнення такої традиції стало дуже популярне мистецтво фізіогноміки, що зводилося до визначення строку життя, вдалих шлюбів і службової кар’єри. У ситуації несформованості суспільних станів, рухомості ієрархічної системи можливість оцінити талант молодої людини ще до її вступу на службу, дати їй персональну характеристику сприймалася як основний засіб соціального регулювання, санкціонований державою.

Знаком виходу глибинних внутрішніх структур людини назовні стала поетизація пейзажу як у живописі, так і в літературі. У мистецтві, що вже не задовольнялося суто практичною функцією, починає складатися естетичний канон. Одну з перших спроб викласти деякі його характеристики зробив учений Цзун Бін (V ст.) у своєму есе «Попереднє повідомлення до зображення гір та вод», де художнику ставиться в обов’язок зображати не просто те, що він бачив, а своє ставлення до того, як світ бачив хтось інший до нього, – так прекрасне перетворювалося на момент «духовного єднання» (шень хуей) різних перспектив споглядання, де одна із складових належала естетичному досвідові мудреця. Другою важливою тезою була висловлена вченим упевненість, що осягнення краси світу означає вміння бачити у ньому власне віддзеркалення.

За буддійськими уявленнями, природа сприймалася як величезний Космос, маленькою частинкою якого була людина. Усе життя людини, вся її духовна діяльність стали співвідноситися з природою, а спілкування з нею перетворилося на складну та деталізовану естетичну систему. Відкриття естетичної цінності природи зумовило формування своєрідного просторового мислення, внаслідок чого виник самостійний жанр мистецтва – пейзажний живопис. Саме він на десятки віків став провідним видом китайського середньовічного мистецтва, що виростав на філософії буддизму.

Pages:     | 1 |   ...   | 31 | 32 || 34 | 35 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.