WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 30 | 31 || 33 | 34 |   ...   | 52 |

Цей восьмирічний шлях Будда назвав середнім або серединним. Він позбавляє людину від крайнощів у поведінці. Цей шлях «серединний» тому, що знаходиться між двома полярними позиціями – традиціями брахманістів і матеріалістів. Людині, як правило, притаманні дві полярні крайності: або вона віддається чуттєвим насолодам, або їй притаманний аскетизм.

Повнота буття пов’язана з «серединним шляхом» (маджхима патіпада), який веде у світ мудрості, прозріння та нірвани. Серединний шлях – це так званий «благородний восьмеричний шлях», побудований на правильному розумінні, павильному намірі, правильній мові, правильній поведінці, правильному житті, правильному зусиллі, правильному ставленні й правильній зосередженості. Сансаристичне буття детермінується п’ятьма сканхами (тілом, почуттям, сприйняттям, є вістю і свідомістю) та пов’язане з народженням, хворобами, смертю, з відчуттям приємного і неприємного, бажаного і небажаного, дійсного й ілюзорного. Повне розмежування, подолання цих дукх і звільнення від них можливе лише завдяки серединному шляху [3, с. 417].

Анатталаккхана-сутра (Сутра про суть анатмана) – друга проповідь – пов’язана з буддійською теорією душі, існування якої заперечується. Коли б існувала душа, то тіло не було б об’єктом дукхи. Тобто існувала б можливість творити тіло за конструкцією душі. Бездуховними є також і скандхи – почуття (ведана), сприйняття (санья), дії (санкхара), свідомість (віджня). Всі вони, як і тіло, непостійні й змінні. Лише усвідомлення цієї істини та звільнення від цих скандх робить людину щасливою і вільною.

Пітіччасамуннада (Закон залежності походження) є третьою проповіддю Будди. Вона пов’язана з теорією «колеса життя» (сансари). Колесо життя приводиться в рух невіглаством. Воно захмарює істинний розум людей, зумовлюючи моральні та аморальні дії (санкхара). Зорієнтована на традиційні цінності, буденна свідомість будується на їх основі. Вона відокремлює у навколишньому світі найменування та форми (намарупа), які є об’єктами шести органів (салаяатана): очей, вух, носа, язика, тіла й думки і які детермінують контакт (пассе) форм і найменувань. На основі цього контакту з’являються почуття. Почуття викликають бажання (танха). Бажання стають причиною скупості (упадана). Скупість веде до жадоби вічного існування (бхава), а жадоба до життя веде вже до нового відродження (дхати). Старість і смерть є нездоланним результатом народження. Отже, все живе приречене на колообіг в колесі життя доти, поки не звернеться до вчення Будди.

Філософською основою цих проповідей є пояснення Буддою головних концептів, що ведуть до повного осягнення істини, до прозріння. Отже, згідно з буддизмом, існує дукха й існує причина дукхи. Існує кінець дукхи й існує шлях подолання дукхи. На цій основі вибудовується відома буддійська теорія «чотирьох святих істин», за якими сансаристичне буття, замішане на сандхах, з необхідністю обумовлює хворобливий умонастрій людини. Він призводить до егоїстичної та егоцентричної свідомості. Людина, віддавшись пристрастям, розбещена ненавистю, наповнена гнівом і втягнена в потік бажань, приречена на страждання і не в змозі звільнитися від них ні в площині виховання, ні в площині навчання, адже вони теж побудовані на сансаристичних стереотипах. Причина дукх і пов’язаних із ними страждань полягає в тому, що людина з допомогою віри у вічну субстанцію (душу) намагається увічнити своє «я», проектуючи його і в існуючому, і в потойбічному світах. Відтак істинне злиття, що зводиться до розуміння буддійської тріади: аннічадукха-фнфтман сприяє подоланню дукхи. Коли розум звільняється від прихильності до скандх, настає прозріння. Той, хто подолав п’ять пристрастей, вважається таким, що «подолав потік». Саме так досягається перший рівень нірвани. Йому властива відсутність страждань. Лише на вищому рівні нірвани досягають особливого стану, вільного від будь-яких моральних і розумових нашарувань, де світовідчуття зливається з буттям як таким.

Людина (і тільки людина), згідно з концепцією буддизму, посідає особливе місце в ієрархії всіх істот. Тому вона одна має можливість врятуватися від ланцюгів одвічної сансари («колеса життя») і досягти нірвани та стати Буддою. Людська особистість – це не що інше, як мінливе поєднання постійно змінних елементів (дхарм). Така ж природа і зовнішнього світу.

Не обмежуючись запереченням душі (атман), буддизм уводить поняття сантана («потік», «послідовність»). Отже, особистість – це лише ряд станів, що змінюють один одного, але вона залишається, хоча б частково, чимось єдиним. Всі її елементи (дхарми) зберігають зв'язок між собою. Це відбувається завдяки внутрішньому чиннику – прапті. Уявлення про сантану призвело до своєрідного сприйняття ідеї карми. На відміну від багатьох традиційних релігій, у ній немає поняття вічної душі як носія вчинків, тому єдиним «винуватцем» є сама людина. Змінити її карму ніхто, навіть Бог, не може. Нове існування, перевтілення – це результат дії карми. Вища мета буддизму – нірвана («заспокоєння», «згасання»). Це – досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільняється від усіх земних пристрастей і бажань. Нірвана в буддизмі порівнюється із вогнем світильника, який згас тому, що згоріло масло. Усі прояви індивідуальності згасли – немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Дія закону карми припиняється. Після смерті така людина вже не відроджується і полишає сансару.

Нірвана – це не смерть, адже «серединний шлях» смерть заперечує. Вона розглядається як особливий стан, який, використовуючи людський досвід, неможливо описати. Точного визначення нірвани в канонічних текстах немає. Нірвану часто характеризують заперечними поняттями: «не створена», «не зруйнована», «не народжена», «не вмираюча», «нескінченна».

Вважається, що нірвана – це «вища мета», «вище блаженство», «вище щастя» в тому розумінні, що з нею припиняються страждання, смуток, хвилювання дхарм. Вона реальна лише як «вища мета» і як «завершення шляху».

Буддійська філософія є монолітним філософсько-релігійним утворенням, без якого буддизм, як релігія, був би неможливим. Вона тримається на основних принципах і засадах давньоіндокитайської філософської традиції, яка мала яскраво виражену етико-практичну спрямованість [4]. Філософська східна традиція орієнтує людину на розуміння тлінності всього існуючого, володарювання у світі стихії зникнення і виникнення. Світотворним началом тут є порожнеча, знана й переживана як значуща відсутність, як велике Ніщо, яке всьому надає сенс, бо воно єдине у світі є невмирущим. Воно як таке є деякою органічною цілісністю, що відображає й водночас вбирає в себе всі наявні та можливі смисли. Воно здійснюється і як сансара (безперервний і нескінченний потік перетворень), і як нірвана (абсолютне осереддя поглинання й занурення смислів в одвічне заспокоєння).

Розуміння сенсу життя людини у буддійській філософії будується на цій загальнофілософській основі. Життя людині приносить лише незадоволення, неспокій і страждання. Егоцентризм і є джерелом цих страждань («моє – не моє», «вигідно – невигідно» тощо). На задоволення витрачається життєва енергія. Людина прагне до нових перевтілень заради безконечного руху до багатства, слави, насолод, які призводять до хвороб, старості й смерті. Безконечний процес перевтіленя, в якому розум людини перебуває у сонному стані або стані автоматичного руху, визначається законом залежного існування або «колесом життя» (блавачакра), тобто сансаристичним буттям. Основним завданням буддизму є навернення свідомості людини до подолання егоцентризму, який розчленовує буття на корисне й некорисне, життя і смерть. Людина повинна усвідомити свою єдність із Богом, а її свідомість має злитися із Космосом, стати його невід’ємною частиною. Цей шлях єдності веде до вічного буття в нірвані і називається «колесом закону» (дхарма чакра).

Проблемне поле буддійської філософії включає в себе дві площини – вчення про природу речей і про шляхи їх пізнання [5, с. 97]. В основі першого вчення лежить ідея дхарм (частинок, елементів), які виступають нібито тканиною світобудови. Вони проникають у всі явища духовного й матеріального світу. Перебуваючи в постійному русі, дхарми кожну мить то спалахують, то згасають. Тому світ – це безперервний потік, що постійно міняється й перероджується. У цьому плині буття буддійська філософія розрізняє два рівні: сансару (проявлене буття) і нірвану (непроявлене буття).

Перебування в коловороті сансари пов’язане із стражданням, звільнення від якого можливе шляхом пізнання – «восьмеричним шляхом морального діяння». Друга площина – буддійська гносеологія – будується на основі першої. Вона пов’язана із суб’єктивно-ідеалістичним методом логічного споглядання. Буддизм заперечує існування душі (атмана) поза межами п’яти елементів (свідомості, уявлення, відчуття, карми, тіла), які складають людську сутність. У цій схемі немає місця якомусь незмінному, вічному початку, бо причина тут передує наслідку. Як і все у світі, людина підпорядковується закону причини й наслідку, який виражений у дванадцятичленній формулі «причинного зародження». Кожне буття людини – це результат попередніх етапів існування. Свідомість, у межах «індивідуального потоку» (земного життя), через проміжний стан і наступний за ним стан перевтілення кожну мить змінює свій зміст. Процес вічного становлення у давньоіндійській філософській літературі, як уже згадувалося, уподібнювався полум’ю світильника, в якому спалахування і згасання відбувається безперервно і створює враження сталості. Однак вогонь, що згас, не є зниклим вогнем, а лише таким, що перейшов в інший стан. Ця ідея, яка зародилася ще у ранньому буддизмі, свідчить про стихійно-діалектичне мислення, яке пронизує його філософський зміст.

У подальшому на цій буддійській релігійно-філософській основі була вибудувана відповідна космологічна картина буття. Вона стала базовою для вчень різних шкіл буддизму, де ця картина зображується у формі піраміди. Остання включає 31 рівень існування: 11 рівнів чуттєвого світу – кама-лока; 16 рівнів світу форм-рупа-лока; 4 рівні світу без форм-арупа-лока.

Отже, існує світ конкретних людських пристрастей (світ уявний) і світ космічної свідомості, з яким може злитися розум людини. Ці світи поділяються на певні рівні. Людина сприймає буття залежно від того, на якому з рівнів знаходиться її свідомість. Ця ідея викладена досить складно. Крім того, космологічна піраміда досить динамічна за своїм характером. Також більшість релігійно-філософських положень буддизму символізовано. Так, через символіку яни (шляху) пояснюються методи осягнення істини, через символіку чакра (колеса) – дія закону залежного існування, а через мандала (геометричну символіку) – суть буддійських учень тих чи інших релігійних течій. Своєрідністю буддійської космології, як бачимо, є те, що вона являє собою певного роду матрицю. Кожен компонент її пов'язаний з окремим положенням вчення. Всі ж компоненти об’єднані в струнку логічну систему, яка є структурним каркасом буддійського світогляду. Така сутність буддійського світобачення, який є і основою буддійського способу життя, і стилем мислення буддистів.

Основи буддистського віровчення викладенні в літературній святині буддизму, якою є Трипітака («Три кошики закону»), складена учнями Будди і записана у 80 р. н.е. на Цейлоні за царя Ваттагамані. Буддійський канон складається з трьох частин.

1. Віная-пітака («Кошик дисциплін») містить правила поведінки, обов’язкові для членів буддійської громади (сангхі). У свою чергу, вінаяпітака поділяється на три розділи.

2. Абхідхідхамма-пітака – це вчення про метафізичні й етикопсихологічні проблеми дгарми. Воно складається із семи розділів.

3. Сутта-пітака («Кошик текстів») – подає в найбільш повному вигляді «Вчення» (Дгарму). Це – своєрідна енциклопедія буддизму. Складається вона з п’яти збірників сутр (текстів). Усі ці тексти вважаються священними й записані на мові палі.

Відповідно до вимог часу, культурного простору та світоглядних орієнтацій тієї чи іншої школи видозмінювалося та уточнювалося проблемне поле буддистсьткої філософії. Їх у ній нараховується більше вісімнадцяти.

Найбільш відомими і впливовими вважаються перудусім все вайбхашика (Сангабхадри, Яшомітри та ін.) та йогачари (Майтрен, Асанта, Дігнаті, Дхармакіті). Вони, не руйнуючи загальну картину буддійського світобачення і спосіб буття буддистської філософії, інтерпретують основні положення об’єктивного ідеалізму (мадх’яміки) та зосереджуються на розробці буддійської логіки і гносеології (сайтратіки і йогачари). Різноманітність інтерпретації універсалій буддійської філософії дхарми, карми, нірвани, дукхи, віджні, а також різні підходи до проблем досягнення «звільнення» і до розуміння канонічних текстів буддизму призвели до появи трьох основних напрямів: хінаяни («мала колісниця»), махаяни («велика колісниця»), ваджраями («діамантова колісниця»). Кожна з них, не втрачаючи загальнобуддистського ґрунту, дає своє специфічне філософське обґрунтування основної концепції буддизму. Хінаяна і махаяна відрізняються головним чином тим, що хінаяна («мала колісниця») проповідує «вузький» шлях порятунку, а махаяна («велика колісниця») – «широкий».

«Мала колісниця» (хінаяна) – це не самоназва: так прихильники махаяни називали ті школи, вчення яких здавалося їм обмеженим. За деякими даними, кількість шкіл у хінаяні досягала вісімнадцяти. До нашого часу збереглася лише одна школа – тхеравада. Хіянаяна поширена в Південній і Південно-Східній Азії, насамперед у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі.

Досягти нірвани, за хінаяною, може тільки незначна частина людей – ченці. Хінаяна за своєю суттю – аскетична. Вона вимагає відмови від усіх земних радостей і задоволень. Віровчення і міфологія хінаяни практично збігаються з ранньобуддистськими. У хінаяні Будда не виступає у божественній ролі. Будда – просто реалізована людина, наділена всіма можливими чеснотами. Він – Учитель, який вказав людям шлях порятунку. Буддистська ідея про два стани буття («наявного» і «ненаявного») є основою хінаяни.

«Наявне буття» ототожнюється хінаїстами із «хвилюванням» дхарм. Наголос при цьому робиться на розумінні того, що «я» і «світ» є лише швидкоплинними комбінаціями цих дхарм (школа вайбхашика). Спираючись на теоретичні розробки тверавади (школи старійшин), ханаїсти заперечують існування душі як самостійної субстанції. Послідовники цього буддійського вчення намагаються зберегти кожне слово, кожен абзац і кожен епізод із життя Будди – Вчителя. Процес прозріння трактується ними як буквальне наслідування образу Будди, його практики медитації. Хінаїсти на цій основі обґрунтовують також ідею особистого удосконалення людини. Ідеал досконалої особистості у хінаяні досягається кожною людиною самостійно.

Pages:     | 1 |   ...   | 30 | 31 || 33 | 34 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.