WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 29 | 30 || 32 | 33 |   ...   | 52 |

Поняття ж «національна ідентичність» в історико-філософському аналізі М.Костомарова осмислюється як запорука цілісності характерних рис «духу народності»: «…то влияние, какое должны иметь на общее наше образование своеобразные признаки южнорусской народности, должно не разрушаться, а дополнять и умерять то коренное начало, которое ведт к сплочению, к слитию, к строгой государственной форме с одухотворяющим началом…» [10, с.68]. М.Костомаров та його ідейні послідовники В.Антонович і М.Грушевський під «ідентичністю» осмислювали центральний елемент самосвідомості, пов'язаний із відповіддю на питання: «Хто я», із фіксацією свого місця в системі суспільних відносин. Так, М.Грушевський у праці «Хто такі українці і чого вони хочуть» [7], відзначає: «українці – передусім всі ті, хто почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра… і ділом се показує… готові боротися за добро краю…» [14, с.22]. У даному аналізі підкріплюється суб’єктивне відношення власної приналежності до соціальної спільноти, на основі постійного емоційного зв’язку, а також сповнення власного внутрішнього виміру (екзистенції) тими нормами й цінностями, які є загальноприйнятими та священними в даній спільноті.

Мислитель вважає, що серцевиною, духовним ядром ідентичності української етносоціальної спільноти є національна ідея. «Національна ідея» – зовсім не абстракція, вона не є відірваною від реальності.

М.Костомаров, аналізуючи «етнічне» та «національне» буття суб’єктів етнічного, визначає даний феномен як ключову відмінність у цих формах буття, співвідносячи «національну ідею» із вищим щаблем розвитку духу народності української етносоціальної спільноти. Співзвучним із такою думкою українського вченого є погляд Е.Сміта. Він виділяє такі компоненти, котрі визначають специфіку національної ідентичності: рідний край;

історична пам'ять; духовно-культурний спадок, єдині юридичні права й обов’язки та економічна сфера, а також відзначає багатовимірність даного явища. Натомість М.Костомаров найголовнішу роль у формуванні ідентичності суб’єктів етнічного як запоруки цілісності їх етнічного характеру надає духовному факторові. Останній, на думку мислителя, зумовлює формування й збереження самобутніх компонентів духу народності суб’єктів етносоціальних спільнот: «…до тех пор будет существовать сумма главных признаков, составляющих народность южноруссов, пока он хранит в себе начало религии…» [10, с.59]. Оскільки М.Костомаров усвідомлює ідентичність українського етносу невід’ємною складовою духовної цілісності його суб’єктів, то саме дух їх народності виявляє дану ідентичну цілісність та самобутність у характерних рисах даної етносоціальної цілісності.

Отже, етнічний характер української етносоціальної спільності осмислюється М.Костомаровим через «дух народності», своєрідність вияву якого забезпечує самобутність та закономірність розвитку основних форм її буття. «Характер» українців М.Костомаров визначає як вияв духу їх народності, пізнаючи особливість динаміки якого, ми пізнаємо своєрідність закономірного історичного розвитку даної спільноти. Тому аналіз етнічного характеру українців розкривається через систему найбільш стійких та домінуючих компонентів духу їх народності, які зумовлюють закономірності розвитку їх історичного буття.

Використана література 1. Бердяев Н.А. Философия свободы. Истоки и смысл русского коммунизма. М.: Сварог и К, 1997. – 413с.

2. Бердяев Н.А. Царство Духа и царство Кесаря / Сост. и послесл.

П.В.Алексеева; Подгот. текста и прим. Р.К. Медведевой. – М.: Республика, 1995. – 383с.

3. Бердяев Н.А. Русская идея. Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века. Судьба России.- М.: ЗАО СВАРОГ и К, 1997. – 540 с.

4. Бичко І. Українська ментальність і проблеми гуманітаризації національної вищої освіти // Розбудова держави. – 1993. - №3. – С.12-20;

55-61.

5. Гегель Г.В.Ф. Философия религии: В 2-х т. / Пер. с нем. - М.:

Мысль, 1975. – Т.1. – 532 с.

6. Гердер Й.Г. Идеи к философии истории человечества: - М.: Наука, 1977. – 703 с.

7. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть – К.: Знання, 1991. – 240 с.

8. Кант И. Сочинения: В 8-ми т.– М.: ЧОРО, 1994. – Т.7. – 495 с.

9. Коллингвуд Р.Дж. Идея истории; Автобиография: Пер. и коммент.

Ю.А.Асеева; Ст. М.А.Кисселя. – М.: Наука, 1980. – 485 с.

10. Костомаров Н.И. Две русские народности. Киев – Харьков: Майдан, 1991. – 72 с.

11. Костомаров Н.И. Царевич Алексей Петрович: самодержавный отрок / Послесловие Л.Л. Шаматоновой. – Ярославль: Верхневолжское книжное издание, 1990. – 176 с.

12. Николай Иванович Костомаров и его творческое наследие: Сб. тезисов и докладов научной конференции, посвященной 175-летию со дня рождения Н.И.Костомарова / 21-22 мая 1992г., Воронеж – Острогожск. – Воронеж, 1992. – 47 с.

13. Пінчук Ю. Микола Костомаров: людина, вчений, громадський діяч (до 190-річчя народження) // Історичний журнал. – 2007. – №1. – С. 316.

14. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Навчальний посібник. – К.: Україна, 2000. – 512 с.

15. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991. – 527 с.

IV. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ДАЛЕКОСХІДНИЙ КУЛЬТУРНИЙ РЕГІОН Капітон О. В., Капітон В.П.

У статті аналізується вплив буддизму на життєдіяльність далекосхідного культурного регіону.

Далекосхідний культурний регіон охоплює буддійські країни. До цього регіону, зокрема належать Японія, Китай, Північна і Південна Корея та інші.

Найбільш яскравою зіркою у цьому сузір’ї є Японія. Японія – острівна держава Східної Азії. Вона розташована на 4-х великих (Хоккайдо, Хонсю, Сикоку і Кюсю) та близько 4-х тисячах дрібних островів. Територія – 372,тис. кв. км. Населення Японії (1998 р.) складає 125,93 млн. чоловік. Предки японців прийшли на острови із джунглів Південно-Східної Азії. Згідно з традиціями, заснування Японії пов’язують з богинею сонця Аматерасу, внук якої Дзімму Тоніо став першим імператором Японії в 660 р. до н.е.

Дійсність більш прозаїчна. У І тисячолітті держава перебувала під впливом Кореї та Китаю, розвиток яких був на більш високому рівні. З VII ст. в країні розповсюдився буддизм, який з часом став державною релігією. З до 1867 року в Японії був встановлений сьогунат – військово-феодальне правління, при якому імператорська династія втратила реальну владу. До 1868 року, понад два століття, Японія мала лише окремі неупорядковані торгові стосунки з голландськими та португальськими купцями і була практично ізольована від інших країн до середини XIX ст. Це вплинуло на формування самобутньої, оригінальної культури країни. У 1868 році відбулася «революція Мейдзі» і було покінчено з 200-літньою ізоляцією країни. Надалі культура Японії потрапляє під ряд впливів, однак традиційно зберігає в недоторканності свою своєрідну культуру.

Найбільш вплинув на культуру Японії, як і інших далекосхідних країн, буддизм. Буддизм – найбільш рання за часом започаткування світова релігія – відігравав і відіграє в історії далекосхідного культурного регіону надзвичайно велику роль, багато в чому аналогічну тій, яка притаманна християнству в Європі, а ісламу на Ближньому і Середньому Сході та в Північній Африці (Див.: Поликарпов В.С. История религий. – М., 1997; Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988; Лекции по истории религии. – СПб, 1997).

Буддизм – це релігійно-філософське вчення, яке виникло в північносхідній Індії в VI-V ст. до н.е. Колишні індійські вірування (брахманізм, племінні культи) не могли достатньою мірою задовольнити населення, розділене кастовими протиріччями. Привабливість буддизму в країні зі спе© О.В. Капітон, В.П. Капітон, цифічною кастовою структурою була в тому, що він оголосив життя будьякої людини неминучим нещастям і в такий спосіб зрівняв усіх людей.

Принцип загальної рівності – характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями і формує своєрідний релігійний світогляд. Буддизм швидко поширився по всій Індії і досяг максимального розквіту наприкінці І тисячоліття до н.е., однак був витіснений індуїзмом і в ХІІ ст.

н.е. практично зник з території тогочасної Індії. Головною причиною цього стало протистояння ідей буддизму кастовій системі. Одночасно, починаючи з ІІІ ст. до н.е., він охоплює Південно-Cхідну та Центральну Азію і частково Середню Азію та Сибір.

За легендою [2], Будда (на санскриті означає «освітлений вищими знаннями») після 550 перевтілень прийшов на землю. Він з’явився, щоб виконати свою місію порятунку, а отже, вказати людству істинний шлях виходу зі страждань. До свого останнього перевтілення він 85 разів був царем, 83 – пустельником, 5 разів рабом, а також значну кількість разів різноманітними тваринами. Для свого останнього перевтілення Будда обрав образ царевича Сіддхартхи Гаутами, що належав до знатного роду шак’їв.

Лао-цзи, легендарний основоположник даосизму в Китаї, за іншою легендою, прибувши в Індію, чудодійно оплодотворив матір принца Гаутами і таким чином став батьком Будди. Мати Гаутами – дружина правителя Майї – одного разу побачила уві сні, як їй у бік увійшов білий слон. Цей сон був витлумачений як знак того, що вона стане матір’ю великої людини. Через деякий час Майя-діва незвичайним способом народила дитину.

Хлопчик вийшов з боку матері. Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає «той, що виконує своє призначення». Після народження малюк, зробивши кілька кроків, вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту.

Через сім днів після пологів мати померла. Старий мудрець Асита, дізнавшись про народження царського сина, відвідав палац правителя. Асита побачив на тілі новонародженого знаки величі. Від радощів він сміявся і плакав. Старий мудрець зрозумів, що на землю прийшов рятівник. Батько новонародженого, правитель Майї, щоб не втратити сина, що обов’язково сталося б, якби останній вирішив присвятити себе релігії, оточив його піклуванням і багатством, старанно охороняючи його від життєвих негараздів, роблячи все, щоб той бачив лише позитивне в житті.

Сіддхартха ріс, вражаючи усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Ставши повнолітнім, отримавши всебічну світську освіту, він одружився і безтурботно проживав у спеціально побудованому для нього палаці. Дружина подарувала йому сина. Життя було сповнене радості та щастя.

Одного разу Сіддхартха побачив у місті чотири знамення. Проїжджаючи під час прогулянки містом, в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха запримітив укритого виразками хворого;

згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи. Перші три знамення (хворий, старий чоловік, труп) засвідчили йому нестійкість сансари (коловороту буття), а остання (чернець) – шлях до звільнення.

Ці зустрічі його вразили. Дізнавшись про страждання, які випадають на долю людини, Сіддхартха після народження сина полишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Він приєднався до аскетів. Через сім років, у тридцятип’ятирічному віці, зрозумівши, що їх методи не ведуть до спасіння, Сіддхартха сів біля дерева бодхі і вирішив не підводитись до тих пір, доки не досягне досконалості.

На сорок дев’ятий день його осяяла істина. Він досяг бодхі (просвітлення).

Будда Гаутама не був ані Творцем, ані Богом. Він був простою людиною, що зуміла зрозуміти життя, яке є джерелом усіляких зовнішніх і внутрішніх проблем. Він зміг перебороти усі особисті проблеми й обмеження і реалізувати всі свої можливості, щоб допомагати іншим. Так він став відомий як Будда, тобто той, хто є цілком просвітленим. Він учив, що кожна людина може досягти цього стану тому, що вона має здібності, можливості та передумови для того, щоб сталася подібна трансформація. Отже, всі володіють «природою Будди». Кожна людина наділена розумом, а значить – здатністю розуміти й пізнавати. Вона має серце, а отже, здатна проявляти добрі почуття стосовно інших, здатна про них піклуватися. Людина також володіє визначеним рівнем енергії – здатністю діяти. Хоча в окремих індивідів такі здібності обмежені, проте кожний може не лише розвинути їх, але й перебороти обмеження, що заважають повній реалізації власних можливостей. Будда розумів, що люди різні, мають різні характери й здібності, тому він ніколи не застосовував яку-небудь одну догматичну систему, а використовував різні системи й методи залежно від індивідуальності того, кого навчав. Він завжди заохочував людей перевіряти системи й методи на власному досвіді й нічого не приймати на віру.

Вважають, що сутність парадигми буддійського філософського вчення, яке вплинуло на формування своєрідного світогляду, викладено у трьох проповідях Гаутами, які він виголосив у день «великого прозріння», ставши Буддою. У першій із них Дхамачакка-ппаваттана-сутра (Сутрі, що приводить у рух колесо), яку Будда виголосив у парку Ришіпатана біля Ванариси (Бенереса) для п’ятьох колишніх своїх товаришів-аскетів, котрі й стали його першими учнями, викладено вчення про «чотири благородні істини» і «благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях», що є основою буддійської моралі. Сутність благородних істин полягає в тому, що життя сповнене страждань. Існує причина страждань. Це – людські бажання, порочні пристрасті (прагнення життя, насолод, земних благ та ін.). Звичайно, можна припинити страждання шляхом відмови від поганих пристрастей і бажань. Шлях, що веде до припинення страждань, – це «благородний восьмеричний шлях», а саме:

1) «праведний погляд» – розуміння чотирьох благородних «істин»;

2) «праведне прагнення» – рішучість діяти відповідно до цих істин, відмова від світу, ненасилля і непричинення зла;

3) «праведна мова» – відмова від брехні, наклепу, грубої мови та ін.;

4) «праведна дія» – не красти, не вбивати, не завдавати шкоди живим істотам;

5) «праведний спосіб життя» – праведна поведінка, згідно з п’ятьма моральними принципами, та чесне добування засобів до існування;

6) «праведні зусилля, ретельність» – наполегливість у подоланні неправильних думок, негативних впливів тощо;

7) «праведні думки» – постійне збереження у пам’яті знань про те, що життєві пристрасті, які притаманні людині, здатні тільки завадити їй на шляху до «звільнення», тому необхідна відчуженість від усіх мирських пристрастей;

8) «праведне зосередження» – досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності. Це уникнення почуття радості з приводу розриву з мирськими путами й остаточним звільненням від них.

Pages:     | 1 |   ...   | 29 | 30 || 32 | 33 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.