WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 52 |

Важливо наголосити, що наприкінці ХХ ст. посутні зміни мали місце і в структурі наукового дослідження, в умовах і способах формування нових результатів. Починаючи від Арістотеля і аж до Нового часу з його класичною системою гносеології, «пізнання аналізувалося за діадичною схемою як двочленна відповідність рівня ідей рівню речей» [3, с. 197]. Однак на середину ХХ ст. ситуація у системі наукового дослідництва докорінно змінилася внаслідок ускладнення об’єктів, системи засобів, прийомів пізнання. «Було доведено, що наука отримує знання шляхом реконструкції реальності засобами вимірювальної апаратури, математичних і емпіричних структур даних, мови спостереження, системи абстрактних об’єктів, змістовного моделювання теоретичних конструктів [3, с. 198]. У взаємодії наукового теоретичного мислення з емпіричним базисом з’явилася низка опосередкувань у вигляді складних пристроїв, які не просто не можуть не впливати на результати, але без яких узагалі неможливий… сам емпіричний базис. Складність, неординарність завдань, що постають перед сучасним науковим дослідником, у тому, аби достатньо обґрунтовано, своєчасно, адекватно, змістовно й ефективно продумати можливості, спрямованість пошуку. Якщо у 70-х рр. ХХ ст. науково-дослідницька праця, у першу чергу, супроводжувалася вирішенням завдання щодо заповнення об’єктивним змістом «відривів» від емпірії, що утворювалися внаслідок дослідження надскладних об’єктів, то нині визначальна прикмета наукового пізнання – його антиномічність як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях (відмінність між якими до того ж, виявляється, досить відносна) [7]. Більше того, розвиток цілої низки авангардних галузей (біотехнологія, генна інженерія, біоетика) нині супроводжується гострими дискусіями взагалі про доцільність чи, точніше, недоцільність проведення подальших досліджень у деяких напрямах (пов’язаних, наприклад, із клонуванням з причини абсолютної непередбачуваності їх наслідків).

За сучасних умов особливо увиразнюється й той факт, що, застосовуючи відповідні форми й методи, подумки діалогізуючи, прагнучи максимально передбачити можливий позитивний результат, дослідник разом з тим демонструє готовність узагалі по-іншому поставити запитання, сформулювати нову гіпотезу. Сьогодні уся наука, як наголошує І. Пригожин, є «м’якою». За його словами, у др. пол. ХХ ст. відбувся «фундаментальний перегляд погляду на науку. Докорінно змінилися уявлення людини про світ, у якому вона існує, про можливості, характер, спрямованості наукового пізнання і знання. Нині ми живемо в плюралістичному світі, у якому мають місце як детерміністські, так і стохастичні явища, як зворотні, так і незворотні процеси. Оцінки відносної важливості цих чотирьох типів явищ якраз і змінилися, порівняно з початком століття» [9, с. 12].

Науковий світогляд Важлива спрямованість філософсько-наукової освіти – формування наукового світогляду.

Сучасна наука продукує найрізноманітніші знання про природу, суспільство, людину, які ефективно реалізуються в матеріальному виробництві та духовному розвитку. З іншого боку, глибина й різноманіття, виробниче й технологічне впровадження наукових знань повинні супроводжуватись неухильним окультуренням «машинізованого» мислення. Водночас наука виконує об’єднувальну роль між матеріальною та духовною сферами, інтенсифікуючи їх. У такій цілісності вона утверджується як форма буття культури, як спосіб єдності культури та мислення особистості, ініціюючи формування відповідного наукового світогляду.

Наукові знання забезпечують об’єктивно-предметною змістовністю «єдність розуміння» (В.Вернадський) світу, значущого для людини. Наука, наукові знання - засіб органічного поєднання соціальної активності та моральних норм. Якщо на основі наукового, технологічного прогресу людство змогло вирватись за межі Землі у космічний простір, то й мислення мусить вийти за межі егоїзму, вирішальну роль у ньому повинні відігравати моральні цінності. Лише вони спроможні забезпечити подальший розвиток суспільства, виживання в технологізованому світі. Тому ще раз необхідно підкреслити: наука актуалізує у мисленні моральні норми, сприяє його окультуренню, гуманістичній спрямованості світорозуміння та світобачення. Науковий світогляд, як і будь-який інший, об’єднує у відповідних – наукових – уявленнях людину зі світом, світ у його єдності. Це світоглядово зреалізований потенціал наукових знань, науково обґрунтований погляд на світ. У ньому засобом ставлення людини до світу є наука, система продукованих за допомогою наукового методу знань.

У словосполученні «науковий світогляд» йдеться в першу чергу про те, як вдається людині за даних історичних, культурних обставин, у єдності і наукового знання та мислення поглянути на світ, а не про точне, науково вичерпне відображення, знання світу. Як погляд на світ, науковий світогляд утверджується в єдності усіх творчих виявів людини у ставленні до світу. Наука та наукові знання служать лише засобом змістовної консолідації цього погляду, коли і як представлена людина у ставленні до світу.

Значення науки та наукового пізнання у формуванні світогляду випливає з її внутрішньої природи – як специфічного способу розумової діяльності, що постійно прогресує. Наукове пізнання виступає важливою детермінантою евристичності мислення, його конкретним аналогом: мислення - головне, навколо чого розвивається воно у пошуках істини.

Наука є важливим стимулом формування світогляду також тому, що саме завдяки їй усе ефективніше взаємодіють різноманітні форми та види культурної творчості: видозмінюючи, вдосконалюючи зміст мислення, наука служить засобом узагальнення досягнень у кожній сфері, акумулює творчість, сприяє перенесенню «алгоритму» мислення з однієї в іншу, є раціональним інтегруючим засобом творчості.

О.Ф. Лосєв наголошував на ненауковості тверджень, що «міфологія є попередницею науки», що «наука зароджується на основі міфології, що для певних історичних епох, особливо для сучасної, абсолютно невластива міфічна свідомість і що наука перемагає міф». Якщо розглядати реальну науку, тобто таку, що «реально твориться живими людьми за умов визначеної історичної епохи, то вона доконечно завжди не лише супроводжується міфологією, але й реально живиться нею, черпаючи з неї свої вихідні інтуїції» [4, с. 402]. І первісна, і будь-яка інша наука – міфологічна. Вона, безперечно, не зароджується з міфу, але й не існує без нього. Хоча це не означає, що «наука й міфологія тотожні». Першу жодним чином не можна звести до другої. Наука відзначена власними суттєвими рисами «неміфологічності». Неміфологічною є «абсолютно абстрактна наука як система логічних і числових закономірностей. Це – «наука-в-собі», наука сама по собі, чиста наука», тобто така, що «ніколи не застосовується. Бо щойно ми заговоримо про реальну науку, характерну для тієї чи іншої конкретної історичної епохи, то вже маємо справу із застосуванням чистої, абстрактної науки, і ось тут ми можемо діяти і так, й інакше, а керує нами тут винятково міфологія» [4, с. 409].

У процесі філософсько-наукової освіти важливо наголосити, що не можна ігнорувати посутні відмінності між міфологією і наукою, остання – особлива форма творчості, свідомості, знання, пізнання тощо. Але, коли мова йде про науку, неприпустимо вибудовувати штучну схему «інтелектуального прогресу людства», у якому поява науки знаменує буцімто утвердження вищого рівня знання й пізнання, вищої і в принципі необмеженої пізнавальної можливості, що не має нічого спільного з попередніми видами знання, пізнання й мислення.

Наскрізним у курсі «Філософія науки» є те, що людина, а не сама по собі наука вивчає природу і що це вже власне людська проблема: прагнучи розширювати, збагачувати знання, людина делегує свої мрії науці. Тому, аби висловлюватись життєзначущо про науку, слід останню представляти у світі людини, який і висвітлить її. Лише у такий спосіб уможливлюється науковість судження про науку, сама ж по собі вона може обертатися агресією стосовно буття. Дійсність науки потребує при-сутності людини як відповідального діяча, а не пасивного спостерігача, очікуючи від людини відповідної дії. Зобов'язуюча вимога в тому, що для науки слід залишатися у певному сенсі вільним від науки. Аби посутньо змістовно міркувати про науку, слід вийти за її межі, не ігноруючи її істотних рис, що вимагає задіювати необхідні для цього представлені якраз філософією науки можливості: таємниця дискурсу про науку як предмет прихована, вочевидь, від неї самої.

Використана література 1. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія: Течії і напрями: Хрестоматія. – К., 1996.

2. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К., 1997.

3. Крымский С.Б. Понятие концептуальной системы // Філософські пошуки. Людський інтелект: Філософсько-методологічні дослідження. – Львів, 1998. Вип. 5-6.

4. Лосев А.Ф. Из ранних произведений. – М., 1990.

5. Максюта М.Є. Викладання філософії в системі аграрної освіти. – К., 2006.

6. Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. посіб. для підготовки магістрів в аграр. вищ. навч. закладах 3 – 4 рівнів акредитації – К., 2004.

7. Озадовська Л.В. Сучасне розуміння суб'єкт-об'ктного відношення в методології фізики і космології // Сучасне природознавство: когнітивний, світоглядний, культурно-історичний виміри. – К., 1995.

8. Организация самостоятельной работы студентов в условиях интенсификации обучения. – К., 1993.

9. Пригожин И. Наука, цивилизация и демократия // Философия и социология науки: Ежегодник 1988-1989. –М., 1989.

МЕТАФИЗИКА ЗАКОНА И ОБЪЕКТИВНАЯ РЕАЛЬНОСТЬ Мурашкин М.Г.

В статье рассмотрено место закона и порядка в научной картине мира; определена значимость случая в нарушении объективных закономерностей.

Постановка проблемы в общем виде сводится к тому, что современная философия постмодернистской направленности исходит из изначальности хаоса, а не порядка. Порядок из хаоса (И. Пригожин) существует в силу динамики самого хаоса, на что ориентируется не только постмодернистская философия, но и современная наука, находя определенное место закону в мироздании.

Анализ последних исследований и публикаций показал, что возникает тенденция возврата философии к своим классическим формам, где закону отводится главенствующее место [13, с. 1-196].

Формирование целей статьи направлено на определение места закона и его отсутствия, порядка и хаоса в общей картине мира.

Закон – это определенный порядок. Порядок обнаруживается там, где мы его искали. Порядок же, который мы не искали, для нас беспорядок [2, с. 267]. Человек ищет в определенном направлении, отыскивает жизненное, помогающее выжить, спастись. Не жизненное он именует пока хаосом, именует тем, в чем он для себя ничего не находит. Хаос как первобытный беспорядок [4, с. 291] еще не означает полного отсутствия в нем порядка. Ведь это беспорядок первобытный, то есть беспорядок первобытных времен, когда было мало порядков. К ХХ веку в этом хаосе человек нашел много порядков, обнаружил много закономерностей, неизменностей, повторяемостей, стабильностей. Сколько еще законов человек найдет в этом хаосе, который, на первый взгляд, не имеет законов, закономерностей Для древнего человека законом было движение солнца, закономерность этого движения. Для современного человека эта закономерность в какой-то степени стала частью хаоса, частью случайности вместе с солнцем как конгломератом ядерных реакций.

В своей истории человек что-то обнаруживает для себя из хаоса, называя это законом. Но человек может и вернуть этот закон в хаос, уже не видя в нем ничего особенного, закономерного, стабильно повторяющегося и неизменного. Более того, этот закон может изменяться, переставая быть закономерностью, переставая быть нужным, необходимым, переставая быть идеальной формой для познающего человека. Познающий человек отражает в своем мышлении объективную реальность вместе с ее упорядоченностями. И потому реальность упорядочена в той мере, в какой она соответствует нашему мышлению [3, с. 224], она (эта реальность) правильно отображается нашим мышлением. Если наше мышление в своей упорядо© М.Г. Мурашкин, ченности не соответствует объективной реальности с ее упорядоченностями, то наше мышление просто не адекватно, то есть одна упорядоченность соответствует другой упорядоченности. Упорядоченность реальности соответствует упорядоченности в мышлении. И наоборот, упорядоченность в мышлении соответствует упорядоченности, находящейся в объективной реальности. Но это физический мир реальностей и их отображение в нашем мышлении. Все это относится к физическому бытию со своими упорядоченностями и к бытию мышления, отражающего мир вокруг себя. Все это бытийствует: и закон со своей повторяемостью и регулярностью, и мышление человека, отражающего этот закон. Физический мир со своими законами и мышление, идеально отражающее этот физический мир, существуют. Метафизический мир, то есть тот, который за физическим человеком лишь предполагается на основе знаний о физическом мире. Метафизический мир неизменный (во всяком случае переживается как таковой), так как он идеальный мир человеческой души, а неизменный в силу того, что выбран самим человеком как высший, как идеал. Физический же мир постоянно незначительно изменяется [4, с. 48-49]. Изменяются физические константы. Они не нарушают логических или арифметических законов [4, с. 48-49].

Законы логики – это законы пустые. Они лишь процедуры, требующие содержания, а также проверки на истинность. Содержание же находится в объективной физической реальности регулярностей (там, где человек сравнивает многие свои наблюдения) и повторяемостей, понимаемых как закон. Это содержание усматривает человек при помощи своей интуиции. Он усматривает в «обесчеловеченной природе» те законы, и только те, которые определяются для человеческого существа, для его приспособления и жизни, для его спасения в конечном итоге. Эти законы человек определяет в своем мире, человеческом срединном. Если же законы касаются микромира, мира квантового, то эти законы не работают. В квантовом мире хаос является основой, источником. Нелинейные, случайные процессы получают основания (И. Пригожин говорит о порядке из хаоса. Порядок касается нашего, человеческого, срединного мира. Хаос, нелинейность и случайность свойственны микро- и макромиру).

Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.