WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 8 | 9 || 11 | 12 |   ...   | 52 |

Питання про ментально-ціннісні основи історичного етносу дозволяє виявити його метафізику. Тут досить важливо врахувати те, що ментальність включає в себе історичну пам’ять. Наприклад, давньогрецький філософ Платон говорить про неї в діалозі «Менексен», коли Сократ виголошує промову над могилами загиблих за свободу афінян: «В основе их благородства лежит происхождение их предков, …они были подлинными жителями этой земли, по праву обитающими на своей родине… Земля наша достойна хвалы от всех людей,.. но прежде и больше всего потому, что ее любят боги,.. она избрала для себя и породила человека, разумением своим превосходящего лишь богов и справедливость» [10, с. 99].

Якщо йти за логікою роздумів Платона, то історична пам’ять впливає на самосвідомість історичного етносу та на громадську думку, коли дійсність позитивно рухається від старшого покоління до молодшого. «Я – етнос» шукає в Бозі справжні орієнтири « національного тіла «, особистісного рівня благодаті у Бозі. Ментальність етносу нагадує кожному поколінню, яке зростає на рідній землі, про природні й екологічно-духовні потреби, антроподіцею надії, очікувань «розкрити» таємний Божий Задум...» Надія не є вихід особистості із власної індивідуальності..., надія є прагненням особистості до об’єктивації цінностей, на думку філософів Т.Борисової і В.Капітона, та впізнання себе в майбутньому і ствердження себе у вічності» [5, с. 30].

Можна стверджувати те, що в XVII-XX ст. до «метафізики надії» намагаються підійти з точок зору окультистської (Е.Сведеборг), харизматично-суб’єктивної (М.Вебер), неокантіанської (Г.Ріккерт), коли ціннісна властивість етнізує пантеїстичний синкретизм (М.Шелер).

Ментальна саморегулятивність упорядковує етносоціальну специфіку дій автохтонів, виявляє силу їх впливу на роль нацменшин в даному суспільстві, зокрема на формули реалізації національної ідеї.

Врешті-решт, статус метафізики софійності виникає в національному менталітетові для відображення взаємодії Божественного і містичного, для захисту самостійного статусу націотворення: «Київ та Львів як стародавні цивілізаційні центри історичного народу», еліта яких претендує на почесний символ «Львів - наш П’ємонт», «Київ – мати міст руських», «Одеса – мама»… Пасіонарність надії породжує етносоціальну метафізику героїчної особистості, щоб свідчити про комплементарність, посиливши метафізичне проникнення в національне буття і політичну свідомість українського етносу, включаючи шляхетні думки громадянина. Це відповідає і принципам метафізики, які прояснюють власні уявлення про субстанцію етнонаціонального поля культури, зіставлення ролі народу і видатних осіб, які до цього часу мають зберігати менталітет нації. Іноді це потрібно і для розуміння внеску харизматичних постатей у цивілізаційне завершення сенсу національної ідеї, на контінуїтивне відображення зв’язку в Національному Дусі носіїв цивілізованої шляхетності; проникнення у процес громадянського суспільства. Тому з’являється контемпляційність відображення мудрості Бога, істинного єства Національного Духу, виявлення надчуттєвої глибини національної ідеї в часі і просторі (екософське проникнення).

Метафізика історичного етносу не завжди вписується в сучасне філософування, яке має позитивістське розуміння самої історичності. «Понятие ментальности, активно используемое в современном общественном дискурсе, призвано восполнить упрощенную модель сознания (хоча без уведення ірраціональних уявлень про Бога, Абсолютний розум, Національний Дух та ін. спрощена модель надовго гальмує філософський дискурс. – І.С.).

…Ментальность охватывает не только знание, мировоззрение, идеологию, но и эмоционально-образные, духовно-ценностные, волевые акты сознания. Формирование менталитета не исчерпывается ссылкой на просвещение или рациональный дискурс. Это хорошо (нібито. – І.С.) подтверждает неэффективность научной критики разного рода суеверий, предрассудков, верований» [4, с. 6]. З цим спірним висновком «про неефективну наукову критику різного роду забобонів» не можна погодитись, бо серед, наприклад, дніпропетровських філософів іде в цьому напрямі дуже корисна праця в дусі метафізичного пізнання.

Так, відомий фізик-теоретик отримав аргументовану відповідь, коли висловив сумнів щодо метафізики священних книг (Біблії та ін.): «Чем человек образованнее, тем меньше вероятность, что он верит в Бога, является теистом» (В.Л.Гинзбург. Вера и разум // Вестник Российской академии наук. – 1999. – Т.69. – №6.). «Тезис академика В.Л.Гинзбурга... важен и является ключевым, - на думку професора Володимира Капітона, –... Господь Бог есть … первопричиной генетического многообразия живой природы и Праотцом Homo sapiens. Другими словами, именно Господь Бог дал человеку генетический шанс стать Человеком разумным … Уже в шестимесячном возрасте, когда он спит, его «беспокоят» сновидения. Стало быть, у человека и на этом уровне развития есть душа… Но как эти представления (сновидения. – И.С.) близки к идее Платона о том, что душа человека «вспоминает», извлекает из самой себя то, что уже существует от века в ее глубине» [9, с. 114,117]. Аксіологічна цінність релігії «Одкровення» показує те, що історична об’єктивація українського етносу потребує вважати джерелом «цілі Бога, Його Задум, Промисел».

Соціологія релігії М.Вебера іде паралельно, наприклад, з неокантіанським обґрунтуванням... Г.Ріккерта, на думку російського філософа П.Гайденка: «Вебер розрізняє два акти – визначення цінності й оцінку, перше перетворює наше індивідуальне враження в об’єктивне і загальновизначене судження, друге – залишається в межах суб’єктивності... На відміну від Ріккерта, який розглядав цінності та їх ієрархію у надісторичній площині, Вебер тлумачив цінність як установку конкретної історичної епохи. «Інтерес епохи» у нього відображує категорія «ідеальний тип»... Такі поняття, як... «капіталізм», «церква», «секта», «християнство»... – суть...

ідеально-типові конструкції, котрі треба ототожнювати... з самою «субстанціалізацією» [7, с. 9-10].

М.Вебер намагається відкинуті «метафізику» пошуку істини й уводить категорію «орієнтації на іншого», намагаючись виявляти лише ціннісно – раціональне і цілісно-раціональне в дійсності, включаючи «харизматичне панування»: магію лідера, героя, пророка... Чому його соціологію релігії...

порівнюють з феноменологією Е.Гуссерля, М.Шеллера та ін., відмовляючись від трасцендентальних аспектів національного буття [7, с. 32-33]. Важливе його розуміння «Теорії ступенів і напрямів релігійного неприйняття світу», де він показує причини неприйняття євреями християнства через його космополітизму: «Коли пророцтво спасіння створило общини на чисто релігійному ґрунті, першою силою, з якою воно почало конфліктувати у боротьбі за вплив, була рядова спільнота, яка відтворювала природні зв’язки етнічного характеру» [6, с. 309].

Протистояння різних типів етноконфесійних цінностей є відображенням зіткнень носіїв національних ідей слов’янських народів, суперечки йшли навколо С-Петербурга – символу імперії : «По поводу Петербурга столкнулись два великих поэта – Мицкевич и Пушкин. Мицкевич отказывал Петербургу в праве называться европейским городом и твореньем человеческих рук, цивилизующих окружающую природу. В своем сочинении ««Дзяды. Отрывок III части»..., созданним в 1832 г. (после поражения польского восстания) и в полной ненависти к России... он написал:

У зодчих поговорка есть одна:

Рим создан человеческой рукою, Венеция богами создана;

Но каждый согласился бы со мною, Что Петербург построил сатана.

«Весь «Медный всадник» – ответ Мицкевичу и своя трактовка Петербургской судьбы» – на думку російського філософа Володимира Кантора.

... «Для Пушкина давно решено, что Петр I – выражение Божьих Помыслов о России» [3, с. 34].Суперечки щодо цінностей, котрі відстоювали генії слов’янських народів, торкаються дилеми: «Людина і Бог, смерть і безсмертя» [8].

Метафізика антроподіцеї логічно веде родовід українців-русичів як історичного народу, українці-козаки – цивілізаційне знаряддя, що має європейське визначення, вони героїчно долали варварські звичаї на шляху заміни «ідольського служіння» правдою «благодатного хрещення». У новий час почався процес довготривалого історичного осмислення аксіологічного сенсу історії українського етносу (Г.Сковорода, М.Гоголь, Т.Шевченко, П.Юркевич), котрий будує латентний тип української цивілізації, поступово формується поняття шляхетної людини, коли вона ставить мету справді етнічно-належну, але водночас за Божим Задумом.

Підбиваючи підсумки осмислення метафізичної площини націотворення в Україні, треба відзначити важливість доби античності в цивілізаційному становленні українського етносу. На межі ХХ-ХХІ ст. іде активне виявлення духовних рушіїв української нації, носії її пасіонарноволелюбного духу вдало протистоять захисникам стереотипів націоналнігілізму та войовничого матеріалізму. Становлення української нації виявляє роль духовних цінностей, включаючи вартості екологічного імперативу. У метафізичній системі координат це є універсальним судженням, яке орієнтує громадянське суспільство на тісну співпрацю, а саме захисників цінностей суверен-комунізму, центризму і націонал-патріотизму.

Використана література 1. Аристотель. Метафизика // Сочинения: В 4-х т. – М.: 1975. – Т.1. – 550 с.

2. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4-х т. – М.: 1983. – Т.4. – С.375- 644.

3. Асмус В. Метафизика Аристотеля // Аристотель. Соч. В 4-х томах.

М.: 1975. – Т.1. – 550 с.

4. Башкеева Е. К определению понятия «ментальность» (из истории проблемы) //Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дніпропетровськ, 2005. – С.3-9.

5. Борисова Т., Капітон В. Метафізичні роздуми про надію. – Дніпропетровськ, 2005. – 140с.

6. Вебер М. Теория ступеней и направления религиозного неприятия мира // Избранные произведения. – М., 1990. – С. 307-343.

7. Гайденко П. Социология Макса Вебера // Вебер М. Избранные произведения. – М.1990. – 803 с.

8. Кантор В. Пушкин, или Формула русской истории // Вопросы философии. – 1999. – №7. – С.26-46.

9. Капитон В. Истина христианская и истина научная в вопросе понимания сущности человека : грани соприкосновения // Філософія, культура, життя: Спеціальний випуск. – Дніпропетровськ, 2006. – С. 114-127.

10. Платон. Менексен // Диалоги. – М., 1986. – С. 96-112.

11. Скловський І. Українське суспільство і філософсько-історичне пізнання цивілізаційної етносоціальної концепції // Національна культура у процесі формування української нації. – Кіровоград, 2006. – С.16-33.

12. Философский энциклопедический словарь / Ред.кол.: Е.Ф.Губский, Г.В.Кораблева, В.А.Лутченко. – М., 1997. – 576 с.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ И ИНТЕРПРЕТАТИВНЫЕ ЭЛЕМЕНТЫ В ПОЗНАНИИ ИСТОРИЧЕСКОГО ПРОШЛОГО Табачков А.С.

В статье рассматривается проблема соотношения между двумя важнейшими способами познания исторического прошлого – интерпретативным воспроизведением опыта прошлого и теоретическим объяснением событий истории. Экспликация эпистемологических особенностей их реализации в практике познания и является главной задачей предлагаемого вниманию читателя исследования В предлагаемой вниманию читателя статье, которая в определенной степени соотнесена с контекстом начатого А. Данто, П. Рикром, Ф. Анкерсмитом и другими обсуждения онто-гносеологического базиса познавательных практик историографии, исследуется проблематика соотношения между двумя способами познания исторического прошлого: интерпретативным воспроизведением опыта прошлого и теоретическим объяснением событий истории. Экспликация особенностей их эпистемологической реализации и является главной целью данной статьи.

Интерпретативная репрезентация как дискурсивная анимация минувшего Многие проекты метатеоретического осмысления исторической науки не учитывали такого важного обстоятельства, как постоянный рост креативного, воссоздающего потенциала производимых в этой сфере знания дискурсов. Так, еще пессимизм И. Дройзена: «Но всегда, каким бы плодотворным ни было исследование, полученные им представления далеко не совпадают с многообразием содержания, движения, реальной энергии, которыми обладали вещи, когда они были настоящим» [3, с. 494-495] и предлагаемое им «сравнение с картографическим изображением» [там же] предполагают лишь некую имманентно привативную и редуцирующую репродукцию, а не становящуюся в настоящее время все более характерной творческую реинтеграцию прошлого в актуальный культурный опыт, его реэкзистенциализацию.

Экзистенциально воспринятое историческое прошлое – это прошлое, ставшее наравне с лично прожитым. В этом случае задача историка заключается в создании такого дискурса-репрезентации, рецепция которого по силе своего воздействия будет сродни личному опыту16. Подобные дискурсы продуцируются творческим усилием авторов, обладающих тем, что Х.Г. Гадамер удачно обозначил как «действенно - историческое сознание», которое, по его же словам, «скорее бытие, чем сознание» [2, с. 13]. И такая Для чего автору приходится должным образом справляться и с чисто литературнохудожественными задачами.

© А.С. Табачков, историческая работа суть не что иное, как анимация событий прошлого, то есть производимое посредством креативной интерпретации двойное – как реэкзистенциализация и реинкультурация – возвращение его в класс бытийствующих актуальностей индивидуального и общественного сознания.

Появлению такого типа интерпретативного взаимодействия с прошедшим способствовали, помимо, разумеется, общего прогресса культуры, многолетние методологические усилия. И в их числе, в первую очередь, нужно упомянуть сформулированную Л. фон Ранке императивную цель работы историка, заключающуюся, по его мнению, в беспристрастном показе того, «как оно, собственно, было». С точки зрения метатеоретического анализа, эта максима является, в сущности, достаточно странным преломлением позитивистского идеала познания и к тому же содержит в себе явный онтологический просчет: «оно» ведь именно «было» – даже удачно извлеченное и сохраненное в дискурсе прошлое не приживется в актуальной ситуации культуры; в своем аутентичном виде элемент ушедшего закономерно не нужен настоящему – будущему.

Pages:     | 1 |   ...   | 8 | 9 || 11 | 12 |   ...   | 52 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.