WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 90 | 91 || 93 | 94 |   ...   | 101 |

Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios ЛІТЕРАТУРА База данных «Адвентивные виды растений Восточной Европы»: виды (http://www.sevin.ru/invasive/ dbases/plants/species.html) Введенский А. И., Кречетович В. И., Невский С. А., Сочава В. Б. Костер – Bromus L. // Флора СССР / Под ред. Комарова В.Л. – Л.: АН СССР, 1934. – Т. 2. – С. 554 – 584.

Дубовик Д. В. Современное состояние и тенденции изменения флоры сосудистых растений восточной части Беларуси (таксономический состав, хорологические особенности, вопросы охраны). Автореф.

дисс. на соиск. уч. ст. канд. биол. наук. – Минск, 2009. – 23 с.

Прокудин Ю. Н. Злаки // Вульф Е. В. Флора Крыма / Под. ред. С. С. Станкова. – М.: Гос. изд-во сельскохоз. лит., 1951. – Т. 4. – Вып. 4. – С. 96 – 106.

Слюсаренко Л.П. Bromeae Dum. – Костровые // Злаки Украины. – К.: Наукова думка, 1977. – С. – 153.

Цвелев Н.Н. Злаки СССР. – Л.: ЛО Изд-ва “Наука”, 1976. – С. 207 – 235.

Цвелев Н. Н. Краткий конспект злаков (Poaceae) Восточной Европы: начало системы (трибы Bambuseae – Bromeae) // Новости систематики высших растений. – 2006. – Т. 38. – С. 100 – 112.

Bor N. L. Bromus L. // Flora Iranica / Reschinger K. H. (ed.). – Graz, Akademische Druck u. Verlagsanstalt, Austria, 1970. – №. 70. – P.105 – 141.

Hegi G. Illustrierte Flora von Mitteleuropa. - Berlin & Hamburg, 1980. – Bd. 1. – Teil 3. – P. 355 – 369.

Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine: a nomenclatural cheklist. – Kiev, 1999. – 345 p.

Pavlick L. E., Anderton L. K. Bromus L. // Grass Manual on the Web (http://www.herbarium.usu.edu/ treatments/Bromus.htm) Scholz H. Some comments on the genus Bromus (Poaceae) and three new species // Willdenowia. – 2008.

– Vol. 38. – P. 411 – 422.

Smith P. M. Bromus L. // Flora Europaea / Tutin T. G. et al. (ed.). – Cambridge, Univ. Press, 1980. – Vol.

5. – P. 182 – 189.

BIoSyStEMatIC StUDy oF GEnUS oF aLopECUrUS L. ( poaCEaE ) By LEaF anatoMICaL CharaCtErS In Iran khatabakhsh M.

Department of Biology, Islamic Azad University, Falavarjan Branch, Esfahan, Iran e-mail: khatabakhsh@iaufala.ac.ir This study investigated leaf anatomical characters in seven species of Alopecurus L. Biosysytematic studies of this genus have not been performed in Iran. Specimens of seven species of this genus were investigated by morphological, leaf sections and leaf epidermis characters. The 38 morphological and 18 anatomical diagnostic characters specialized. This study confirms the natural classifications.

Leaf anatomical characters are often applied in taxonomy of Poaceae (Metcalf 1963, Stancik 2004). The genus of Alopecurus L. is a member of Agrostideae. The species of this genus have mostly distributed in North and West of Iran. The 144 papulations of seven species were studied for morphological characters and the 62 papulations of specimens used for studing anatomical leaf. The examination of leaf anatomy indicated that studied species were festucoid type. The large vascular bundles with metaxylem, small bundles without metaxylem, sclerenchyma state, double bundles sheaths, buliform cells in a fan- shaped group and chloranchyma not radiat, epidermis cells state, stomata type and frequency, prickle- hairs state and silica- bodies were almost similar (Metcalf, 1960). The keel of narrow leaves was conspicuous in A. aucheri Boiss. The narrow leaves did not have girders and sclerenchyma strands in A. vaginatus Pall. The narrow leaves were specified with cospicuous keel, large bundles with girders alternated with small bundles, prickle- like macro- hairs in adaxial surface, not rounded ribs in two surfaces in A.

textilis Boiss. and square- shaped silica- bodies attached to short cells were conspicuous in this species in adaxial surface of tow types of leaves. The leaves of A. aequalis Sobol. exhibited triangular ribs, absence of sclerenchyma strands and girders and inflated papillae cells in tow surfaces. The leaves of A. myosuroides Hud. specified with semicircular ribs, sclerenchyma strands in adaxial surface and lack of girders and thick- wall papilla- shape long cells in ribs. The leaf anatomical characters were similar in A. arundinaceus Poir. and A. pratensis L.

Phenetic studies using 38 morphological and 18 anatomical, totally 56, characters were performed.The anatomical studies accomplish morphological classifications. The total characters phenogram conformes to relationships of species, except A. aequalis, in anatomical phenogram. The relationships of A. textilis, A. vaginatus and A. aucheri conform to relationships of anatomical phenogram principally.

Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios The resulted classification in respect of anatomical characters confirms the present classifications for Iranian specimens.

References:

1. Metcalf, C.R. Anatomy of the monocotyledons I. Gramineae. Oxford. – 1960, 2. Metcalf, C.R. Comparative anatomy as a modern botanical discipline with special reference to recent advances in the systematic of monocotyledons // Adv. Bot. Res. – 1963. – 1. – P. 101- 147.

3. Stancik, D. Festuca dinirica and F. guaramacalana( Poaceae ), Two new species from the Venezuelan Andes // Novon. – 2004. – (4) 3. – P. 341- ОСОБЛИВОСТІ СЕЗОННОГО РОЗВИТКУ РОДУ PERSICA VULGARIS MILL.

Голубкова І. М.

Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України, Київ Біологічне різноманіття – одна із базових складових, що визначає характер і направлення еволюційних процесів в біосфері. Без його збереження неможливий стійкий розвиток біосфери, від чого в свою чергу, залежить вирішення глобальної проблеми стабільного розвитку суспільства. Для розширення та збереження садових фітоценозів плодових рослин необхідне як збагачення видового різноманіття так і підвищення стійкості продуктивності нових культур. В сучасному світі існування людства залежить від можливостей вирішення проблем збереження та ощадного використання природних ресурсів [1].

Персик – цінна скороплідна, високоврожайна культура батьківщиною якої є Китай. Проте він швидко поширюється на різних континентах від Китаю, Японії, Північної Індії до країн Середземномор’я, Африки, Австралії, Америки та ін. Завдяки селекційній роботі його вирощування стало можливе і в Лісостепу України [3]. Завдяки селекційній роботі вирощування персика стало можливим і в Лісостепу України. У відділі акліматизації плодових рослин Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України виведено 11 сортів персика з підвищеною зимостійкістю, які занесені в державний Реєстр сортів рослин України.

Метою наших досліджень було вивчення біологічних особливостей видів, гібридів та сортів персика, стійкості і перспективності їх для промислового і любительського використання.

Найбільш морозостійкі гібриди були виведені, при використовуванні дикорослого персика, а саме, виду Persica vulgaris Mill., форма Mao-тха-oр і P.davidiana Carr. Один з донорів морозостійкості для гібридизації - сорт Поліський (Кащенко 163 x Mao-тхa-oр).

Проведення фенологічних спостережень показало, що настання фази бутонізації у сортів Поліський, Дніпровський, Антоціановий проходить в другій декаді квітня, тоді, як у Супутника і персика Давида – в першій декаді. Масове цвітіння – відповідно третя та друга декади квітня. Загальна тривалість даного періоду становила 20 – 25 днів. Квіткові бруньки цього року не мали пошкодження весняними заморозками.

Весняне відростання пагонів досліджуваних рослин спостерігалося в першій декаді травня в цей період починають розгортатися і листки. Таким чином, наведені плодові породи за строками цвітіння можна віднести до весняноквітучих рослин. Період від початку і до кінця вегетації досліджуваних видів (від розкриття брунькових лусок і до настання морозів) складає за нашими спостереженнями 160 днів.

Проведений дослід репродуктивної стратегії представників роду Persica показав, що основним способом розмноження є насіннєве. Вегетативне розмноження з використанням стимулятору росту не дало бажаних результатів так, як досліджувані рослини загинули не утворивши кореневої системи.

Порівняльний аналіз біометричних даних показав, що розміри вегетативних і генеративних органів рослин персика мало відрізняються по сортах. В загальному довжина листя складає від 11до 16см, ширина: 3,5 - 4,1см, що підтверджується і літературними даними [2,3].

Спостереження за фазами розвитку показали, що персик в Лісостеповій зоні починає вегетувати в залежності від суми ефективних температур, в 2010 році першій декаді квітня, коли середньодобова температура повітря становила 7 – 10С, в минулі роки значно пізніше – кінець квітня-травень.

Таким чином, в умовах НБС ім. М.М. Гришка НАН України досліджувані види характеризуються сильним ростом і галуженням, здатністю до самосіву. Вивчення сезонного ритму росту и розвитку представників роду Persica в НБС ім. М. М. Гришка свідчить про те, що ритмічність проходження представниками всіх досліджуваних стадій та життєздатне насіння дозволяє зробити висновки про успішність їх інтродукції в лісостеповій зоні.

Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios 1. Інтродукція рослинна початку XXI століття: досягнення і перспективи (До 120-річчя з дня народження академіка Вавилова М. І. ) матеріали міжнародної наукової конференції, ( Київ, 2 – 4 жовтня) / НАНУ, рада ботанічних садів та дендропарків України, Національний ботанічний сад їм. М. М. Гришка, Українське ботанічне товариство. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 360 с.

2. Ильина В. В., Черников Г. М. Фенологические наблюдения в ботанических садах СССР., 1966.

– 120 с 3. Помология / научные редакторы Чиж А. Д., Павлюк В. В. - [ том 3] Абрикос, персик, алыча. К.:

Урожай, 1997. – 265с.

МОРФОЛОГІЯ СПОчИВАЮчИХ КЛІТИН У ДЕЯКИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ВОЛЬВОКАЛЬНИХ ВОДОРОСТЕЙ (ChLorophyta) Демченко Е.М.

Київський Національний університет імені Тараса Шевченко, м. Київ Вольвокальні водорості є типовими мешканцями водних біотопів та грунтів, значна кількість цих представників поширена в біотопах з екстремальними умовами існування – ефемерних та гіпергалінних водоймах, засолених грунтах, на поверхні снігу в гірських регіонах тощо. Нестабільні умови водного, сольового, температурного, солярного та інших факторів, що діють у цих біотопах, призводять до формування спеціалізованих стадій життєвого циклу, які дають організмам змогу пережити несприятливі періоди – висихання, засолення, промерзання, опромінення ультрафіолетом та ін. Такі стадії отримали назву спеціалізованих клітин спокою, що виникають у зв’язку з періодом діапаузи, який продовжується протягом часу дії несприятливих факторів.

Спочиваючий стан є невід’ємною складовою життєвих циклів багатьох груп водоростей.

Це пов’язано з циклічністю багатьох процесів у природі і необхідністю збереження популяції у несприятливі для вегетації періоди. Морфологія спеціалізованих клітин спокою – цист, акінет, гіпнозигот, використовується в систематиці певних груп водоростей (наприклад, едогонієвих, зигнемових, харових, частково родів Chlorococcum, Tetracystis та інш.), тоді як у вольвокальних водоростей ця ознака не вважається таксономічно вагомою. В той же час, відомо, що морфологія спочиваючих клітин у деяких представників зелених фітомонад є видоспецифічною (Коршіков, 1938; Ettl, 1983). Слід відзначити також певні проблеми термінології та неоднозначності трактовки у сучасній альгологічній літературі понять стосовно “акінети”, “цисти”, “апланоспори”, “зиготи”, “гіпнозиготи”. Для багатьох видів вольвокальних водоростей не наводяться описи спочиваючих клітин або ці стани просто невідомі, часто, через морфологічну подібність акінет та зигот, їх просто плутають, хоча за біологічною функцією ці клітини різні. Отже, на сьогодні чіткої ясності з даного питання немає. Крім того, досить слабко дослідженими залишаються особливості формування спочиваючих клітин, тривалість цих станів, їх проростання.

Незважаючи на різне походження клітин спокою, вони мають ряд спільних морфологічних ознак, оскільки виконують одну спільну функцію – збереження організму у несприятливих умовах. По перше, вони подібні морфологічно, тобто, як правило, мають товсті багатошарові оболонки, часто з різноманітними виростами та інкрустаціями солями заліза, марганцю тощо. Енергетика спочиваючих клітин змінюється:

якщо вегетативні клітини переважно синтезують крохмаль, то клітини спокою переходять до синтезу та відкладання у значній кількості більш енерговмістної олії. Відкладання олії також зумовлює „виштовхування” води з клітини, що сприяє подальшому їх непромерзанню при від’ємних температурах. Перехід клітини до стану спокою призводить до редукції хлоропласту, хоча відомі випадки, коли клітини з акінетоподібною морфологією залишаються фотосинтетично активними, що відомо для вольвокальних водоростей, що викликають „цвітіння” снігу (Remias & all, 2010), або навідь, на деякий час можуть ставати фотосинтетично активними у деяких гетеротрофних представників (Коршіков, 1938; Демченко, 2005).

Досить часто вміст спочиваючих клітин набуває різних відтінків жовтого та помаранчевого кольору, що спричинено накопиченням каротиноїдів, розчинених у ліпідних глобулах. Забарвлення вмісту клітин через накопичення каротиноїдів чи їх покривів через інкрустацію оболонок солями металів є надійним захистом протопласту від впливу ультрафіолету. Всі ці зміни сприяють збереженню клітин протягом довготривалого несприятливого періоду, під час якого всі життєві процеси клітини уповільнюються. Хоча морфологічно та функціонально цисти, акінети та гіпнозиготи є подібними, але біологічне значення їх досить різне, адже зиготи несуть рекомбинативну функцію розмноження, тоді як цисти та акінети забезпечують збереження геному вегетативних клітин.

Досліджуючи вольвокальні водорості, нами, за морфологічною характеристикою та особливостями Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios їх формування, виділено три основні групи спочиваючих клітин. До першої групи увійшли види, які формують, як правило, гіпнозиготи, з гладенькою, дещо горбкуватою, міцною оболонкою. Вміст цих клітин виповнений краплинами олії різного відтінку жовтого кольору, але не яскраво помаранчевого. Гіпнозиготи такої будови мають види водоростей, не схильні до пальмелізації або для яких пальмели взагалі не відомі.

Ці представники переважно мешкають у водоймах, а гіпнозиготи утворюються при їх пересиханні або промерзанні. Такої будови гіпнозиготи характерні для типових видів невеликих стоячих водойм, в т.ч. і тимчасових – Chlamydomonas monadina, Ch. applanata, Ch. pertusa та ін.

Pages:     | 1 |   ...   | 90 | 91 || 93 | 94 |   ...   | 101 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.