WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 56 | 57 || 59 | 60 |   ...   | 101 |

На основі репрезентативної генеральної вибірки даних (117 геоботанічних описів арових ділянок, виконаних у травні-червні 2010 р.), використовуючи метод синфітоіндикації [1], нами були розраховані величини низки екологічних чинників (кліматичних – узагальненого терморежиму клімату (Tm), континентальності (Kn), гумідності (Om) та морозності (Cr) клімату та едафічних – кислотного (Rc), загального сольового (Tr), азотного (Nt), карбонатного (Ca) режимів а також вологості (Hd) та змінної вологості (fH) ґрунтів) екотопів, що характеризують різні зональні підтипи степів. Отримані величини статистично опрацьовані. Результати подані в таблицях 1 – 3. З генеральної сукупності нами було сформовано три вибірки, що відповідають різнотравно-дерновиннозлаковим, дерновиннозлаковим та полиноводерновиннозлаковим степам досліджуваного регіону. Навіть побіжний порівняльний аналіз представлених результатів свідчить про певні, часом досить суттєві, відмінності екотопічних характеристик місцезростань досліджуваних типологічних варіантів степової рослинності.

Таблиця 1. Основні статистичні показники екологічних факторів, що характеризують екотопи різнотравно-дерновиннозлакових степів № Основні Екологічні фактори п/п статистичні Rc Tr Nt Hd fH Tm Kn Om Cr Ca показники 1 X 8,55 8,12 4,78 8,66 4,52 8,34 8,72 6,83 7,39 8,2 x 0,07 0,07 0,10 0,18 0,16 0,06 0,09 0,10 0,08 0,3 Me 8,60 8,13 4,86 8,50 4,60 8,38 8,78 6,74 7,44 8,4 0,17 0,18 0,23 0,45 0,40 0,14 0,21 0,24 0,19 0,5 2 0,031 0,031 0,054 0,119 0,161 0,021 0,045 0,059 0,037 0,6 min 8,34 7,92 4,49 8,30 3,79 8,08 8,33 6,68 7,11 8,7 max 8,74 8,36 5,06 9,48 5,02 8,48 8,95 7,32 7,65 9,Таблиця 2. Основні статистичні показники екологічних факторів, що характеризують екотопи дерновиннозлакових степів № Основні Екологічні фактори п/п статистичні Rc Tr Nt Hd fH Tm Kn Om Cr Ca показники 1 X 8,72 8,52 4,98 8,55 4,55 8,70 9,49 6,84 7,63 8,2 x 0,03 0,06 0,07 0,08 0,26 0,04 0,04 0,13 0,11 0,3 Me 8,72 8,52 4,98 8,55 4,55 8,70 9,49 6,84 7,63 8,4 0,08 0,14 0,16 0,20 0,64 0,10 0,11 0,31 0,26 0,5 2 0,007 0,021 0,027 0,040 0,411 0,102 0,011 0,094 0,071 0,6 min 8,62 8,34 4,79 8,27 3,39 8,53 9,36 6,49 7,18 8,7 max 8,83 8,68 5,17 8,76 5,08 8,84 9,66 7,19 7,88 9,Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios Таблиця 3. Основні статистичні показники екологічних факторів, що характеризують екотопи полиново-дерновиннозлакових степів № Основні Екологічні фактори п/п статистичні Rc Tr Nt Hd fH Tm Kn Om Cr Ca показники 1 X 8,51 8,68 5,01 7,87 3,87 9,08 9,63 6,83 8,02 8,2 x 0,03 0,05 0,06 0,10 0,07 0,03 0,04 0,04 0,04 0,3 Me 8,53 8,66 5,04 7,75 3,88 9,10 9,66 6,83 8,06 8,4 0,19 0,27 0,33 0,55 0,38 0,25 0,24 0,24 0,24 0,5 2 0,039 0,071 0,107 0,304 0,148 0,063 0,059 0,059 0,057 0,6 min 8,17 8,16 4,16 7,01 2,96 8,36 9,19 6,40 7,51 7,7 max 8,79 9,55 5,67 9,24 4,67 9,47 10,07 7,52 8,42 9,Особливо значними відмінностями величин середніх значень характеризуються: континентальність клімату (Kn) ( = 0,91 бала (тут і далі різниця між найвищими на найнижчими середніми значеннями фактору)), вологість ґрунту (Hd) ( = 0,79 бала) та узагальнений терморежим (Tm) ( = 0,74 бала). На разі слід зазначити, що наведені вище різниці показників цілком узгоджуються з теоретичними міркуваннями, адже між географічними координатами досліджуваних ділянок спостерігається різниця близько 1 п.ш. Найменшими різницями середніх значень характеризуються: гумідність (Om) клімату ( = 0,01 бала), кислотність ґрунту (Rc) ( = 0,21 бала), азотний (Nt) ( = 0,23 бала) та карбонатний (Ca) ( = 0,38 бала) режими ґрунтів.

Проміжне положення займають: загальний сольовий режим ґрунту (Tr) ( = 0,56 бала), морозність клімату (Cr) ( = 0,63 бала) та змінність вологості ґрунтів (fH) ( = 0,63 бала).

Таким чином отримані нами результати синфітоіндикаційних розрахунків дозволяють встановити певні відмінності екотопічних характеристик місцезростань, що репрезентують різнотравнодерновиннозлакові та дерновиннозлакові (Приазовсько-Причорноморська степова підпровінція) і полиново-дерновиннозлакові (Ергенінсько-Заволжська степова підпровінція) степи. Як і очікувалось, більш суттєві відмінностями переважної більшості досліджуваних екологічних чинників притаманні полиново-дерновиннозлаковим степам, адже вони належать до Заволжсько-Казахстанської степової провінції, тоді як дві перші степові відміни – до Причорноморської (Понтичної) степової провінції. Це пояснюється як суттєвими відмінностями флористичного складу відповідних фітоценозів, з одного боку, так і особливостями переважаючих фітоценоструктур, що характеризують передусім полиново-дерновиннозлакові степи. Загалом, останнім часом багатьма науковцями [5] акцентується увага на дослідженні екологічних особливостей степових екосистем, адже саме комплексні багатовекторні дослідження дозволять не лише відповісти на ряд теоретичних питань сучасного степознавства, а й будуть сприяти розробці науковообґрунтованих природоохоронних заходів, зокрема впровадженню дієвих режимів заповідання на території об’єктів природно-заповідного фонду, поширених у степовій та лісостеповій зонах.

Дідух Я.П., Плюта П.Г. Фітоіндикація екологічних факторів. – Киів: Наук. думка, 1994. – 280 с.

Лавренко Е.М., Карамышева З.В., Никулина Р.И. Степи Евразии. – Л.: Наука, 1991. – 146 с.

Новопокровский И.В. Растительность Донского края (ботанико-географический очерк) / И.В. Новопокровский // Журн. Новочеркасск. отд. Русского ботанического о-ва. – Новочеркасск, 1921. – С. 1 – 49.

Новопокровский И.В. Растительность / И.В. Новопокровский // Природа Ростовской области. – Ростов-на-Дону: Ростов. книжн. изд-во, 1040. – С. 111 – 140.

Соколов В.Е., Филонов К.П., Нухимовская Ю.Д., Шадрина Г.Д. Экология заповедных территорий России. – М., 1977. – 576 с.

ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИчНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ АРЕАЛІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТРОДУКЦІї У ЛІСОСТЕПОВУ ЗОНУ УКРАїНИ ВИДІВ РОДУ ARMENIACA MILL.

Настека Т.М., Лагутенко О.Т., Афанасьєва І.Ф.

НПУ ім. М.П. Драгоманова, м. Київ Бурхливий розвиток промисловості створює серйозні проблеми існуванню рослин. Надмірна концентрація шкідливих домішок в атмосфері, підвищені середньорічні температури, зменшення відносної Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios вологості повітря, зниженням рівня грунтових вод та родючості грунту здійснюють суттєвий вплив на ріст, розвиток, тривалість життя рослин, спричиняють пошкодження листків, а іноді й інших органів, знижуючи декоративні якості та стійкість до шкідників та хвороб [90, 181, 182]. Питання введення нових стійких видів перспективних для народного господарства стає все більш актуальним.

Нами були проведені дослідження природного ареалу роду Armeniaca Mill. на питання можливості введення видів роду у лісостепову зону України. В роботі використані системно-аналітичний, хорологічний, еколого-фітоценотичний, інтродукційні методи.

Дослідження показали, що формування родів підродини Prunoidea відбулося в третинному періоді кайнозойської ери (35-45 млн.р.н.) на території Східної Азії, яка стала колискою для всієї помірної флори північної півкулі [1]. Н.В. Ковальов [2], Г.В., Г.Т. Казьмін [3] вважають, що Armeniaca Mill. утворився від Prunus salicina Linda, яка біологічно та морфологічно близька з абрикосом і утворює гібриди. Н.В. Ковальов [2] говорить про походження абрикоса від сливи або від спільного з нею більш древнього роду Louseania Сarr. На його думку прабатьками абрикосів, можливо, були східно-азійські види сливи – китайська, абрикосова чи Симона. Прабатьківщиною Armeniaca Mill. був сучасний Сибір [4] лише після зміни клімату він разом з іншими видами (актинідією, лимонником, виноградом та маньчжурським горіхом) відступив на південний схід, де, під впливом різноманітних мікрокліматичних умов гір Китаю, відбулась диференціація його на види.

Природний ареал Armeniaca Mill. зосередився, переважно, у Східній, Центральній, Середній, та Малій Азії – між 30° та 53° північної широти та 30° і 135° східної довготи. Дикий абрикос зростає у Східному Сибіру, на Далекому Сході, у Північній та Східній Монголії, Манчжурії, Кореї, в Китаї (від східного Тібету до Пекінських гір), в горах Західного та Східного Тянь-Шаню, в Афганістані, Ірані, на Кавказі та в Гімалаях [5, 6].

Клімат вказаної території помірний із зростанням континентальності із сходу на захід. Вихолодження поверхні Центральної Азії проходить протягом всієї зими. Погода ясна. Сніговий покрив незначний.

Середні температури січня – 35-20°С. Влітку відмічається прогрівання території в межах 20-25°С. Зволоження має виражений широтний розподіл. Максимальна кількість опадів випадає весною.

Лісів абрикоси не утворюють, ростуть негустими гаями, групами та поодинокими деревами [6].

Дерева обирають, переважно, південні, добре освітленні гірські схили, а саме: кам’янисті зсуви та схили сопок, скелясті схили гір та ущелин. Населяють гори в поясі від 300м до 2500м над рівнем моря. Так, на схилах Тянь-Шаню абрикоси знаходяться на висоті 500-1200м, у Гімалаях (Балістан) – на рівні 4000м, а на Кавказі на висоті 1200-1800м.

Найкраще дерева зростають на глибоких долинних легких добре дренованих, дрібно кам’янистих грунтах.

Найбільш східне та найпівнічніше поширення мають абрикоси A. mandshurica та A. sibirica. Їх ареали в Північно-Східній Азії співпадають майже повністю і охоплюють підзону мішаних лісів в якій панує мусонний клімат помірних широт. Грунти переважно бурі та сірі лісові, в різній мірі опідзолені.

Найпоширенішим типом рослинності є мішані та широколистяні ліси, на півночі – тайгового типу, на півдні - переходять в лісостеп та полинові і злакові степи. Гірські райони на півночі зайняті тайгою з модрини даурської, сибірської ялини, берези та горобини з багатим чагарниковим підліском. A. mandshurica не утворює густих заростей, а зростає невеликими групами, переважно з чагарниками.

A. sibirica обирає підзолисті, подекуди дерново-підзолисті грунти з високим вмістом гумусу [7].

Зростає невеличкими гайками разом з яблунею сибірською в оточенні рододендронів [6]. В західній частині ареалу A. sibirica зустрічається в соснових лісах на степових кам’янистих схилах. Ізольовані невеликі абрикосові гаї зустрічаються на горі Харати, на схилах Джидинського хребта та в долині р. Сильви [8, 9].

В силу господарської діяльності людини, чисельність виду постійно скорочується. A. sibirica занесений до Червоної книги (категорія 2) [10].

Природний ареал A. vulgaris складається з двох осердків – східного та західного[2, 5].

Східний осередок ареалу A. vulgaris розміщується від Пекінських гір на південь до хребта Ціньлінь та Східного Тібету. Його ще називають китайський, тому як зосередився він в Китаї. Осередок древній і є первинним ареалом семи видів роду Armeniaca Mill.: A. vulgaris, A. sibirica, A. mandshurica, A. davidiana, A.

ansu, A. holosericea, A. mume. Крім дикорослих абрикосів в осередку зконцентрована маса культивованих сортів, природних та штучних гібридів.

Західний осередок природного ареалу A. vulgaris є вторинним і утворився внаслідок розселення культивованих сортів з подальшим їх здичавінням. Осередок включає передгір’я та гори Середньої Азії, Іранського та Вірменського нагір’я, Кавказу. Середньоазійський осередок займає схили Західного та Східного Тянь-Шаню [5]. Реліктові острівці природного поширення абрикоса звичайного спостерігається Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios в Гімалаях (Балтістан) та на Кавказі (Центральний Дагестан по схилах Хунзахского плоскогірря). Територія Середньої Азії (Тянь-Шань, Заілійський Алатау) та Передньої Азії (Іранське нагірря, Закавказзя), якi довгий час вважались другим центром походження абрикоса, по суті є лише вторинними, утвореними внаслідок просування абрикоса на захід [ 2, 5, 6]. П.М. Жуковський [6] зауважує, що A. vulgaris на Кавказі поступово вимирає, сучасний природний ареал, порівняно з минулим, зменшується.

Сумісне зростання A. vulgaris з аличею в межах середньоазійського осередку (відроги Кавказу, Іранське та Вірменське нагірря, Північний Таджикистан, Узбекистан) дало початок природному гібриду A. dasycarpa та A. leiocarpa. A. Kostiniane зосереджений в зоні вирощування культури абрикоса (займає територію долини річки Бартанг) Гірсько-Бадахшанської області. Передбачається, що у дикому стані абрикос Костіної існує в Тібеті та Гімалаях.

Грунти – темні, рихлі, глинисті сланці, світло-каштанові, бурі, сіро-коричневі, гірські підзолисті.

Рослинність має ксероморфний характер. Лісів мало, поширені лише на північних схилах, багато колючих кущів, напівкущів та трав. Переважають світлі ліси з дуба, клена, ясена з домішками фісташки, деревовидного ялівцю, мирту.

A. vulgaris, подібно до решти видів, не утворює густих насаджень, частіше зростає поодинокими деревами на південних сонячних кам’янистих схилах. Дикий A. vulgaris зустрічається рідко і не набуває великого господарського значення, так як зростає у важкодоступних місцях і має, переважно, тверді гіркуваті плоди. Значно частіше зустрічається здичавілий абрикос який зберігся на місцях залишених селищ, закинутих садів чи виріс із випадково кинутого насіння.

Найпівденнійший з представників роду - A. mume займає субтропічну територію середнього Китаю.

А реал зосередився в області субтропічного клімату. Зима відносно м’яка та тепла. Теплих місяців 7. Середня температура серпня +25, +27С. Середня температура січня коливається від 0 до + 6С у північній частині ареалу до +7, +18С у його південній частині. Літо тривале та жарке. Середня температура серпня +27С. Опади випадають переважно влітку, часто носять зливовий характер, 2000-3000мм на рік.

Грунти формуються в умовах промивного режиму з надмірним зволоженням. У північній частині ареалу розвинені підзолисті та частково дерново-болотні грунти, у південніших частинах – лісові буроземи, у субтропічній – жовтоземи, червоноземи та справжні латерити. Це зона листопадних широколистяних лісів.

Проведений аналіз клімату природних ареалів Armeniaca Mill. та Лісостепу України виявив незначні розбіжності в температурному режимі зимово-весняного періоду які, в окремі роки, можуть негативно вплинути на плодоношення абрикосів. Літньо-осінній сезон немає вагомих температурних відмінностей які б перешкоджали акліматизації видів в зоні Лісостепу.

Таким чином на основі аналізу клімату встановлено, що переважна більшість видів роду Armeniaca Mill. є цілком перспективними або перспективними для культури в Лісостепу України. і можуть бути використані як: декоративні та медоносні – всі види роду Armeniaca Mill.; плодові - A. vulgaris, A. ansu, A.

Pages:     | 1 |   ...   | 56 | 57 || 59 | 60 |   ...   | 101 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.