WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 47 | 48 || 50 | 51 |   ...   | 101 |

Іншим прикладом екологічно вразливих ландшафтно-екологічних позицій є земельні ділянки в річкових заплавах, найбільш адаптованих для лучних кормових угідь (“равнины – пашне; склоны – лесам, садам, виноградникам; поймы – лугам”). Удобрення природних лучних фітоценозів гарантує подвоєння-потроєння їх врожайності незалежно від погоди (при врожаї на контролі 80-90 ц/га). Високою продуктивністю природні лучні фітоценози завдячують дернині, яку ми вважаємо біосферовпливовим екогенетичним горизонтом алювіальних та інших цілинних ґрунтів, повсюдно знищеним оранкою та меліорацією (поновлюється при залуженні). Екологічно вмотивованим прийомом фітоагрохімічного (добрива в кооперації з природними травостоями) коригування ґрунтово-екологічних режимів в заплаві без осушення, оранки, посіву, знищення дернини та інших жорстких втручань в їх перебіг стає диференційоване (з огляду на ґрунтову строкатість та кормове призначення фітопродукції) застосування багатокомпонентних тукосумішок (до NPK додають Ca, Mg, Na, Mo та інші біофільні поживні елементи).

Загалом, консервацію малопродуктивних і деградованих земель є сенс здійснювати на екоетичних засадах культурного землегосподарювання, тобто змінивши пануючу парадигму сучасного економічного мислення, яке стимулює екоцид у використанні головного національного багатства при відсутності перспективних версій його охорони, затрати на яку слід прирівнювати до затрат на оборону держави.

Припинення нинішнього протистояння економіки й екології при землегосподарюванні сприяє формуванню та розширенню в Україні природно-заповідного фонду (ПЗФ), що супроводжується створенням національної екомережі у центрі європейського континенту з його чорноземними еталонами біосферної родючості; трансформуванням структури сільгоспугідь; переведенням господарських земель в імперативно захищену категорію з розширеним відтворенням ґрунтово-ценотичного біорозмаїття. До ПЗФ є сенс включати ґрунтові, геоботанічні та інші раритети ключових, транзитно-об’єднуючих, буферних та відновлювальних територій ландшафтних екосистем.

Території й об’єкти ПЗФ не лише можна, але й слід використовувати для виробництва продовольчої продукції найвищого ґатунку в екологізованих підприємствах поліфункціонального призначення. Так, яруги й балки з еродованими ґрунтами та виходами порід стають осередками притулку й розмноження тварин, Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios збереження біорозмаїття й екологічної стабілізації території. Це не може не зацікавити місцеві адміністрації та землегосподарників, оскільки подібні осередки ПЗФ мають як екосоціальне, так і загальногосподарське значення, а відтак можуть отримувати й позабюджетну фінансову й матеріальну підтримку від інвесторів, спонсорів, підприємців, меценатів, зацікавлених у таких спрямуваннях суспільної діяльності, як достовірна оцінка земель, їх охорона та раціональне використання в якості головного компоненту природних ресурсів і нашого головного національного багатства.

При цьому лімітуючі (або, навпаки, стимулюючі) чинники підвищення первинної біопродуктивності є специфічними для кожної конкретної ландшафтної екосистеми, різними по зонах, азональними в заплавах тощо. І якщо на орних землях окультурювання ґрунтів стає дійсним пріоритетом для землеробів, то в екосистемах кормового призначення (або схожих на них, передусім природних) провідною стає роль строкатого біорозмаїття, гармонійно адаптованого до ґрунтолітогенного наповнення ландшафтних екосистем.

Тож землегосподарник завжди стоїть перед непростим вибором: на яку біопродуктивність зробити ставку в моделі (стратегії) господарювання на власній землі – на первинну фітопродукцію чи вторинну зоомасу, що вибрати – ріллю чи лучні кормові угіддя, чи те й інше, гармонізоване з ландшафтними екосистемами За ринкової економіки остаточний вибір стратегії завжди залишається за її суб’єктом. Сумління ж науковця підказує ідею формування в ландшафтних екосистемах домініонів ноосфери, не стільки максимізуючи їх біопродуктивність, скільки гарантуючи тривале й стабільне функціонування самих екосистем, так як традиційне землегосподарювання позбавляє прийдешні генерації перспектив на життя у красивому, не деградованому довкіллі, відбитком якого є й сама людина. В домініонах ноосфери реалізуються жорсткі, екологічно обґрунтовані пропорції природних екосистем з їх штучними (у т.ч. агрогенними) аналогами.

Екологічна рівновага, інакше сталий розвиток (максимальний екосоціальний ефект), забезпечується при збереженні мінімум 50-60 % природних екосистем в їх гармонійному поєднанні з 40-50 % трансформованих екосистем. Є й інші параметри (0,33:0,33:0,33), які А. Печеї переводить у ще жорсткіше співвідношення, здатне гарантувати глобальну екологічну рівновагу: 80 % ландшафтних екосистем залишає незайманими; 10 – віддає агросфері (з її принципово досяжною метою створення нехай вторинних, збіднених видами, перенаселених, але все ж екологічно пластичних агроландшафтів); інші 10 % території віддає урбопромисловим комплексам (екоенергетичним вампірам), на які накладається ґрунтово-екологічне табу щодо нерозповсюдження забруднення (інакше й ця програма-мінімум сталого розвитку, а отже й консервації деградованих земель, не отримує жодного шансу на реалізацію).

ДО ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІчНОї ОЦІНКИ ЗАПЛАВНОГО ГРУНТОГЕНЕЗУ ЗА СУчАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ГОСПОДАРЮВАННЯ Горін М.О., Лисенко В.П., Приходченко Д.М.

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва Еколого-еволюційні зміни напрямів ґрунтогенезу в межах долинно-ландшафтних екосистем, які невідворотно супроводжують такі господарчі дії як осушення й екоцидне розорювання заплав, внесення добрив, культивування неадаптованих сільськогосподарських рослин (просапних, овочевих, технічних), гранично актуалізують оцінку екологічного стану ґрунтових компонентів заплавно-ландшафтних екосистем. З огляду на це, нами поновлено спроби оцінки екологічного стану ґрунтів долинних екосистем методом фітоіндикації з подальшим визначенням хімічного складу лучних кормових трав на варіантах натурного експерименту в заплаві р. Сів. Донець в умовах заповідного режиму заказника “Середньодонецький”, де в урочищі Цикалове збереглися цілинні ґрунти, на яких в 1975-2001 рр. досліджувались еколого-еволюційні та біогеохімічні закономірності заплавного ґрунтогенезу (Горін, 2002). Фітоіндикацію продовжили по післядії добрив, які щорічно вносилися навесні по поверхні мезофітних (лучних) травостоїв кормового призначення в період 1978-1992 рр. за схемою: на лучних суглинистих грунтах центральної заплави: 1) контроль; 2. (NPK)60; 3. (NPKCa)60; 4. (NPK+Mg,Na)60; 5. (PK)60Mo. На лучних супіщаних та дернових піщаних шаруватих грунтах прируслов’я: 11,13) контроль; 12,14. (NPK)60. Спостереженнями охоплювались також неудобрені грунти центральної заплави: 6) періодично некосимий луг; 7) сіяний (1975) луг; 8) рілля (городина), а також 9) лучно-болотний та 10) болотний грунти. Пробні снопи зважували і використовували для опису видового складу методом Браун-Бланке та хімічного аналізу.

Як і в попередні роки, в центральній заплаві р. С. Донець продовжували зростати різнотравнозлакові високоврожайні мезофітні травостї, описані в 1976 р. – тоді їх врожайність становила від 97,4 ц/га на пасовищі до 180,2 ц/га на сінокосах.

У 2003 р. підтвердилась можливість отримання на заплавних луках трьох укосів трав з травня по Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios вересень (137 ц/га з.м.) на неудобреному лучному суглинистому грунті центральної заплави і 165,5 ц/га – в прируслов’ї. По першому укосу було помічено факт післядії поверхневого внесення мінеральних добрив в період 1978-1992 рр. – на азотовмісних варіантах урожайність була вдвічі-тричі більшою за неудобрений контроль, а на безазотистому варіанті РКМо перевищувала контроль вдвічі. Колись некосимий варіант лучного грунту майже вдвічі (73,5 ц/га) перевищував аналогічний варіант постійно скошуваного лугу (41,0 ц/ га). Сукцесійне угруповання трав сіяного лугу було вдвічі менш урожайним (20 ц/га) проти цілинного аналогу, а гігрофільні травостої - найбільш продуктивними (162,5-178,5 ц/га) У 2004 р. по першому укосу отримано такі показники (ц/га зеленої маси): 120 – на неудобреному лучному грунті центральної заплави і 79,9 – на дерновому піщаному грунті прируслов’я, а у другому укосі – відповідно 80,7 і 146,7 ц/га. Всі удобрені варіанти індикувались тенденцією до післядії добрив, щорічно вносимих на лучних грунтах центральної заплави в 1978-1992 рр. Так, у першому укосі врожайність була такою: NPK і NPKCa – 237 ц/га, NPKMgNa – 155 ц/га, PKMo – 234 ц/га, а у другому: NPK – 105, NPKCa – 108, NPKMgNa – 98, PKMo – 111 ц/га. Достовірність приросту урожаю трав не підтверджувалася НІР лише на варіанті NPKMgNa. Усі варіанти розрізнялися фітоіндикацією.

Так, неудобрюваний лучний грунт центральної заплави маркує низькоросла жовтецево-тонконогова асоціація, індикуючи екологічну специфіку функціонування на цілинних ніколи не удобрюваних алювіальних грунтах травостоїв невисоких кормових достоїнств. Післядію NPK індикувала родовиковокитникова асоціація зі щавлем більшої, ніж на контролі, висоти (85-134 см), а NPK+Са жовтецево-конюшинова без щавлю доброї життєвості при меншій висоті трав (30-80 см). Варіант з добавкою до NPK магнію та натрію також індикувався родовиково-китниковою асоціацією значної висоти (130 см) і доброї життєвості, яка, на відміну від аналогічного угруповання на NPK, включала представників бобових (чина лучна) та щавель кислий. Специфіка 5 (безазотистого) вар. РКМо проявилася у зміцненні ценотичних позицій бобових у пануючій тут конюшиново-чиновій асоціації (60-80 см) доброї життєвості і більшій проти контролю продуктивності.

У центральній заплаві періодично некосимий луг (6 вар.) помаркований кострицево-конюшиновою асоціацією, розорана у 1975 р. ділянка – сукцесійною вико-тимофіївковою, яка зміцнює свої ценотичні позиції, втрачені при посіві тут штучної травосумішки (7 вар.), а 8 вар. репрезентує кукурудза, гарбузи, картопля та інша городина на щорічно розорюваних грунтах.

У заболочених зниженнях на лучно-болотному грунті (9 вар.) зростали гігромезофітні угруповання, з яких помітно виділялися валеріаново-кропивна асоціація (140-165 см) та грястицево-кострицева асоціація (до 130 см). На болотних грунтах (10 вар.) теж зростали куртини різних майже моновидових гігрофітних угруповань, у т.ч. з чудовими кормовими та фітотерапевтичними достоїнствами (живокіст), а також захищені Законом Iris palustris та інші декоративні й лікарські рослини,.

Прируслова заплава індикувалася специфічними псамофітними травостоями з меншим від 100 % проективним вкриттям, які розрізнялися на різних за походженням та гранскладом грунтах. Так, на лучному супіщаному грунті зростала кострицево-тонконогова асоціація доброї життєвості (60-160 см), а на дерновому піщаному грунті – куртини тонконогово-кострицевої асоціації висотою 50-80 см (13 вар.), житняка з поодинокими домішками тонконогу лучного висотою 70-75 см (вар. 13а). Добра життєвість псамофітних угруповань індикує наявність значного біоекологічного потенціалу грунтово-ценотичного тандему прируслов’я. Ця фітоіндикаційна оцінка суперечить традиційній уяві про низьку трофність легких грунтів, на яких після літніх дощів в прируслов’ї формуються продуктивні травостої – 146,7 ц/га зеленої маси (на суглинистих грунтах центральної заплави – 80,7 ц/га (2004 р.).

По отаві (30.04.04 р.) фітоіндикація підтвердила різницю у видовому складі травостоїв по післядії добрив в центральній заплаві: 1) контроль – геранієво-тонконогова; 2) NPK – геранієво-тонконогова;

3) NPK+Ca – буквіцево-тонконогова; 4) NPK+Mg,Na – конюшиново-тонконогова; 5) РКМо – буквіцевоконюшиново-тонконогова асоціація. На інших грунтах відросли такі асоціації: 9) лучно-болотний грунт – буквіцево-геранієво-тонконогова; 13) дерновий піщаний грунт – різнотравно-люцернова асоціація з найбільшою серед отави фітопродуктивністю (146,7 ц/га).

Хімічний склад першого укосу лучних трав у 2004 р. підтвердив фітоіндикаційні висновки щодо різноякісності гігромезофітних травостоїв.

Вміст азоту був найбільшим у снопах, представлених бобовими, кропивою та іншими нітрофілами (більше 2,5 % на РКМо), а найменшим (1,5%) – у злаках на NPK+Mg,Na і піщаних грунтах. Зольність трав на контролі (1) становила 9,59%, NPK+Ca – 11,0; NPK+Mg,Na (4 вар.) – 7,34 %; РКМо – 8,12, тобто, за винятком 3 вар. (NPK+Ca) проявляла тенденцію до зниження на удобрених грунтах. Окису кремнію найбільше (›4%) виявлено у злакових травостоях – на контролі (1 вар.) та NPKCa (3) в центральній заплаві, і на лучноболотному грунті (9а), а найменше – у бобових та різнотравних травостоях на PKMo (2,3%) і некосимому Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios лугу (1,38%), а також у півників на болотному грунті (1,51%). Винятком була тонконогово-кострицева асоціація на дерновому піщаному грунті (1,95%). Вміст фосфору був більшим у бобових трав і кропиві (0,38% Р2О5), а найменшим – у злаках прируслов’я (0,27%). У попелі переважали дво- та одновалентні катіони. Вміст Са на контролі рівнявся 1,29 %, а на NPK+Ca і РКМо зріс до 1,69 %. На варіанті NPK+Mg,Na вміст Са в травах знизився до 1,08 %, що пов’язано з антагонізмом іонів. Вміст Mg поступався кальцію і калію і був найбільшим в травах на РКМо (0,29%), де трави споживали мало калію (0,25 % проти 0,42 % на контролі, 1,20 – на NPK+Ca і 0,69 % – NPK+Mg,Na) і найбільше кальцію (1,69 %).

Калій, як і фосфор, входив, на відміну від N, до складу всіх тукосумішок на удобрюваних варіантах. Однак, лише на вар. NPK+Ca його кількість збільшилась до 1,2 % проти 0,42 % на контролі.

На вар. NPK+Mg,Na його кількість рівнялася 0,69 %, а на РКМо була мінімальною (0,25 %). Вміст калію був найбільшим у травах заболочених знижень і прируслов’я (1,8 % і більше). Кількість Na в травах була найменшою серед усіх катіонів (0,06-0,14 %), передусім на удобрених грунтах, за винятком вар. (NPK+Mg,Na), де вміст Na був найбільшим (0,14%) при меншй кількості інших катіонів – 0,69% калію, 0,11 % Mg і 1,08 % Са.

Хімічний склад травостоїв 1 укосу 2008 р. в ур. Цикалове також коливався по варіантам. Зольність – 6,8-9,3 % (валеріана – 2,3), N – 0,48-1,66 % (зумовлено різним співвідношенням рослин з різних сімейств і екологічних груп – злаків, бобових, осокових, різнотрав’я тощо): 1,66 – у горошку плотового і кропиви;

Pages:     | 1 |   ...   | 47 | 48 || 50 | 51 |   ...   | 101 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.