WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 101 |

Саме воно створює особливі умови екокоридору й істотно впливає на гідрологічний режим, мікроклімат й біорізноманіття. Ключовими є 14 територій: з них 8 об’єктів ПЗФ, 4 території, які зарезервовані для наступного заповідання й два водно-болотних угіддя. На ключових територіях налічується 83 види вищих судинних рослин. Серед них у Європейський Червоний список занесені 2 види, у Червону книгу України – 22, у регіональні списки – 65 видів флори. Вони представляють всі ценотичні групи (ліси; луки; степи;

крейдові відслонення; галофітні, псамофітні й водні угруповання).

Структурні елементи національної екомережі доповнені елементами місцевого значення, що поєднують природні малопорушені ценози регіону у територіально цілісний комплекс.

Орільський екокоридор знаходиться в степовій зоні й переважно охоплює трав’янисті фітоценози.

Домінують ценотичні комплекси характерні для заплав степових річок, а саме – заболочені й засолені варіанти заплавних луків. Крім них представлені справжні луки, прибережно-водна й справжня водна рослинність. У межах екокоридору виділені 15 ключових територій. Це 6 заказників місцевого значення, 4 водно-болотні угіддя, 5 об’єктів перспективні для заповідання. Серед раритетної флори один вид із Європейського Червоного списку, 10 – із Червоної книги України й 25 видів з регіонального списку.

Оскольський экокоридор розташовується в степовій зоні. У його межах представлені всі характерні для Харківщини флороценотичні комплекси. На правобережжі долини р. Оскіл збереглися окремі ділянки справжніх і чагарникових степів, а також кленово-липові діброви; унікальними тут є кретофильні фітоценози на виходах крейдових порід. На левом березі зростають соснові ліси із фрагментами борів природного походження. У заплаві значні площі належать водному фонду – це русло р. Оскіл і Краснооскільське водосховище зі старицями й затоками. Тут представлена прибережно-водна й справжня водна рослинність. У заплаві поширені справжні, засолені й заболочені луки, а також заплавні ліси з дуба звичайного, вільхи клейкої, видів верби й тополі. Ключовими є 8 територій. Це 4 заказники місцевого значення, одне водноболотне угіддя, пропонується створити ще 3 об’єкти ПЗФ. Раритетна флора нараховує 72 види. Серед них 7 видів крейдової флори, які занесені у Європейський Червоний список; 17 (переважно степових і крейдових видів) занесені у Червону книгу України й 48 (різноманітних за місцезростаннями) регіонально рідкісних видів. У фітосозологічному відношенні це найцінніший елемент місцевого значення в екомережі Харківщини.

Берестовий екокоридор розташований на межі лісостепової й степової зон і включає як трав’янисті, так і лісові фітоценози в заплаві й на правому березі р. Берестова. У заплаві переважає лучна рослинність із окремими ділянками природних і штучних лісів. Найбільші площі займають болотисті луги, поширені також засолені й справжні луки. На схилах правого берега збереглися фрагменти справжніх і чагарникоКаразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios вих степів, а також суходільні луки. У межах коридору виділені 10 ключових територій: три заказники місцевого значення, одне водно-болотні угіддя, передбачено заповідати 6 ключових територій, три з яких увійдуть до складу запроектованого регіонального ландшафтного парку „Слобідський”. Його планується створити для охорони залишків фортифікаційних споруд Української укріпленої лінії, що була побудована в 1731-1742 роках силами українського козацтва й селян. У складі раритетної флори 31 вид рослин з Європейського Червоного списку, Червоної книги України й регіональних списків.

Самарський екокоридор найбільш південний і короткий у межах області. У його складі переважають заплавні флористичні комплекси, характерні для степових річок басейну Дніпра. Це луки, де домінують засолені й заболочені підтипи. Незначні площі зайняті заплавними лісами, руслом річки й старицями. На території екокоридору немає об’єктів ПЗФ, є лише одне водно-болотне угіддя, де й передбачається створити ботанічний заказник місцевого значення. У складі раритетної фітобіоти 5 видів флори, що занесені до регіонального списку.

Берецький екокоридор розташований у степовій зоні й охороняє переважно трав’янистий тип рослинності. У заплаві річки це справжні, засолені й болотисті луки, які поблизу водойм переходять у прибережно-водні угруповання. На схилах правого й лівого берегів збереглися незначні ділянки справжніх і чагарникових степів. Деревний тип рослинності представлений сосновими лісами на боровій терасі лівого берега й фрагментами заплавних лісів, серед яких є й штучно створені. У межах коридору виділені 11 ключових територій: два заказники місцевого значення, три водно-болотні угіддя, 6 територій і об’єктів передбачено створити в складі екомережі. До рідкісної флори належить один степовий вид з Європейського Червоного списку, 7 степових, лугових й водних – із Червоної книги України й 27, різноманітних у фітоценотичному відношенні, охороняються в межах Харківщини.

Балаклійсько-Синихінський екокоридор пролягає степовою зоною й має меридіональний напрямок.

Його територія вкрита переважно трав’янистими фітоценозами, характерними для заплавних елементів рельєфу степової зони. Це різноманітні типи луків: остепнені, справжні, засолені, болотисті; прибережна й справжня водна рослинність. Фрагментарно на правих берегах річок і по яружних системах представлені угруповання справжніх і лугових степів, а також байрачних лісів. Заплавні ліси мало поширені, переважно вони зустрічаються в західній частині коридору. Ключовими є 7 територій: один заказник, одне водно-болотне угіддя, та 5 об’єктів, що передбачено створити. Раритетна флора представлена 4 видами із Червоної книги України й 22 регіонально рідкими видами.

Удянський екокоридор розташований у лісостеповій зоні й вкритий, переважно, природною заплавною рослинністю. На правом березі річки збереглися фрагменти справжніх і чагарникових степів. Деревний тип рослинності мало поширений. Це незначні за площею нагірні діброви, соснові й заплавні ліси.

Ключовими є 7 територій: одна з них належить до ПЗФ, дві – до водно-болотних угідь, передбачається створення ще 4 заповідних об’єктів. В екокоридорі зареєстровані 32 види раритетної флори: 8 із Червоної книги України характерних для заплавних луків, степів і дібров; 24 із регіонального списку різноманітні у фітоценотичному відношенні.

Висновки Рослинний покрив екологічної мережі Харківщини відображає зональні риси й регіональну специфіку області й відрізняється фітоценотичним різноманіттям і флористичним багатством. Тут представлені всі зональні й інтразональні природні комплекси, характерні для півдня лісостепової – півночі степової зони України.

У результаті флоросозологічних обстежень 138 ключових територій екологічної мережі Харківщини виявлені місцезростання 218 видів флори (17 занесені до Європейського Червоного списку, 46 – у Червону книгу України, 155 – у регіональний список). Це 75% раритетної флори області. Найбільш різноманітними фітоценотичними групами серед них є сильванти (61 вид), степанти (59 видів), кретофили (32 види) і пратанти (24 види).

Список літератури Клімов О.В., Філатова О.В., Надточій Г.С. та ін. /Екологічна мережа Харківської області. – Харків:

Райдер, 2008. – 200с.

Червона книга України. Рослинний світ /за ред.. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

Клімов О.В., Вовк О.Г., Філатова О.В. та ін. /Природно-заповідний фонд Харківської області. – Харків: Райдер, 2005. – 304 с.

Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios СИНТАКСОНОМІчНЕ РІЗНОМАНІТТЯ ВОДОЙМ І БОЛІТ БАСЕЙНУ СІВЕРСЬКОГО ДІНЦЯ чорна Г.А.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, м. Умань Черкаської обл.

Проблеми збереження біорізноманіття особливо гостро виявляються щодо рослинного покриву водойм і боліт, який є досить вразливим до зовнішніх впливів і зазнав значної трансформації внаслідок меліорації, гідробудівництва, евтрофікації.

При вивченні впродовж 1984-2009 рр. рослинного покриву водойм і боліт Лісостепу України ми обрали басейново-територіальний підхід, що дозволило виявити як найбільш поширені в басейнах Дністра, Південного Бугу, Дніпра та Сіверського Дінця види гідрофільної флори та синтаксони, так і раритети, притаманні окремим басейнам. Вперше для Лісостепу України нами розроблено детальну класифікаційну схему рослинності водойм і боліт на основі флористичної класифікації. Обробка описів здійснена методом перетворення фітоценотичних таблиць (пакет програм FICEN).

За модельні об’єкти басейну Сіверського Дінця нами обрано підтоплену водами Печенізького водосховища долину основного водотоку; правобережні притоки – р. Уди з річками Лопанню і Харковом; р. Мжа; болітця борової тераси в середній течії Сіверського Дінця та його приток. На відміну від Лівобережного Придніпров’я, Харківський геоботанічний округ, до якого приурочена лісостепова частина басейну Сіверського Дінця, характеризується дуже незначною заболоченістю. Болота займають лише 0,5% його загальної території. Особливістю басейну є те, що на борових терасах Сіверського Дінця та його приток були поширені невеликі сфагнові болітця, які внаслідок антропогенного впливу майже зникли.

Названі об’єкти, що знаходяться в межах Печенізького, Чугуївського, Золочівського, Харківського, північної частини Зміївського р-нів Харківської обл. найбільш показові в межах району Східного Лісостепу (за торфово-болотним районуванням України), оскільки на сьогодні мають найменшу заболоченість в регіоні, але водночас характеризуються розвиненою гідромережею.

Печенізьке водосховище належить до малозаростаючих, лише в його затоках і вузькою переривчастою смугою вздовж берегів поширені угруповання Typhetum angustifoliae, Phragmitetum communis або фрагменти угруповань Typhetum latifoliae, Sparganietum erecti. В той же час у зоні підтоплення водосховища відбувається прогресуюче заболочування стариць та заплавних озер. Такі водойми по лівому берегу водосховища часто знаходяться у заплавних вербово-тополевих лісах. У них найчастіше представлені угруповання класу Lemnetea: Lemnetum minoris, Lemnetum trisulcae; класу Potametea – Ceratophylletum demersi, Polygonetum amphibiae. Більше ценотичне різноманіття характерне для класу Phragmito-Magnocaricetea, особливо порядку Magnocaricetalia, який у старицях із мулисто-торф’янистими донними відкладами заміщає порядок Oenanthetalia aquaticae. По периметру заростаючих стариць окремі угруповання розвиваються переривчастими смугами різної ширини, насамперед залежно від обводненості екотопів. У найбільш обводнених екотопах представлені угруповання Caricetum ripariae, Caricetum cespitosae, які згодом заміщуються Caricetum gracilis, Caricetum acutiformis, Caricetum vesicariae.

Нижче за течією Сіверського Дінця, вже поза зоною впливу Печенізького водосховища, зростає ценотичне різноманіття угруповань водної рослинності. На мілководних ділянках русла збільшуються площі угруповань Potametum perfoliati, Potametum pectinati, в затоках і старицях з’являються угруповання Wolffietum arrhizae, Salvinio-Spirodeletum polyzzhizae, Lemno-Utricularietum vulgaris, MyriophylloNupharetum. При заболочуванні водойм утворюються плави Cicuto-Caricetum pseudocyperi, ThelypteridiPhragmitetum. Поблизу смт Есхар Чугуївського р-ну Харківської обл. на мілководдях русла Сіверського Дінця нами були описані угруповання Potameto perfoliati-Vallisnerietum spiralis. До цього вони були відомі лише з озера Лиман у Зміївському р-ні, що використовується як став-охолоджувач Зміївської ТЕС.

Р. Уди з притоками Лопанню та Харковом була вибрана нами як модельний об’єкт, оскільки саме в місці злиття цих малих річок знаходиться один із крупних промислових центрів України – м. Харків.

Це дало змогу виявити вплив антропогеного фактора на рослинний покрив водойм і боліт. Стрестолерантними виявилися едифікатори угруповань Lemnetum minoris, Ceratophylletum demersi, Polygonetum amphibii, Potametum pectinati, Elodeetum сanadensis, Rorippo amphibiae-Oenanthetum aquaticae, Glycerietum maximae, Typhetum latifoliae, Acoretum calami, Phragmitetum communis, Caricetum acutiformis. Також встановлено, що в умовах вторинного засолення прибережних екотопів в місцях скидання вод протизливової каналізації локально розвиваються угруповання класу Bolboschoenetea maritimi. Зокрема виявлено кілька нових локалітетів угруповань Typhetum laxmannii.

В той же час в притерасній частині заплави р. Уди в межах міста збереглися фрагменти вільхових боліт, представлені угрупованнями Carici acutiformis-Alnetum, Carici elongatae-Alnetum, Angelico sylvestriAlnetum glutinosae. Крім того, в західній частині міста з густою мережею залізничного сполучення в північному, західному та південному напрямках впродовж ХХ ст. відбулося активне заселення гідрофітами Каразинские естественнонаучные студии Каразінські природознавчі студії Karazin natural science studios заповнених водою залізничних виїмок площею 0,01-0,25 га. Тут нами описані угруповання Lemnetum trisulcae, Lemno-Hydrocharitetum morsus-ranae, Hydrocharito-Stratiotetum aloides, Lemno-Utricularietum vulgaris, Hottonietum palustris.

В межах м. Харкова в долині р. Уди нами описано фрагменти раритетних осокових угруповань – Caricetum hartmanii, Caricetum buekii. На північ від міста, вище за течією р. Уди, в її заплаві відмічені засолені ділянки з угрупованнями Caricetum distichae, Bolboschoenetum maritimi. Вільхові болота відсутні, натомість представлені чагарникові угруповання Salicetum pentandro-cinereaе, а на окремих ділянках заплави – купинноосокові угруповання Caricetum cespitosae. Поширені також невеликі за площею очеретяні болота та угруповання Thelypterido-Phragmitetum в заростаючих старичних водоймах. Прибережні мілководдя ставків і Рогозянського водосховища на р. Уди заростають угрупованням Glycerietum maximae, Typhetum latifoliae, Typhetum angustifoliae.

В заплаві р. Харків на північ від міста, крім тривіальних угруповань класу Phragmito-Magnocaricetea (Caricetum gracilis, Caricetum acutiformis, Glycerietum maximаe), описані фрагменти угруповань класу Scheuchzerio-Caricetea nigrae – типовий варіант асоціації Caricetum nigrae. В околицях с. Борщова Харківського р-ну у верхів’ях ставу, створеного у 50-і роки ХХ ст. в лісовій балці, на площі близько 2 га представлені рідкісні угруповання асоціацій Lemno-Salvinietum natantis, Salvinio-Hydrocharitetum із проективним покриттям едифікатора 50-80%.

Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |   ...   | 101 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.