WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     | 1 ||

Розвідки М. Брахнова16 на матеріалі східнополіських говірок призвели до висновку, що пік інтенсивності припадає на кінець першого елемента дифтонга або на частину, яку можна вважати перехідною. Як бачимо, результати дослідника близькі до наших.

Переважна більшість дифтонгів не врівноважена за часовим параметром: перша частина довша за другу (на 60-70%). Лише дифтонг [уо] першої моделі характеризується однаковим часом реалізації його частин. Про суттєву перевагу тривалості першого елемента у двозвуках зазначав М. Брахнов17, який звернув увагу й на те, що тривалість цих голосних не відрізняється і від тривалості монофтонгів (цю тезу підтверджено нашими експериментами). Однак В. Ганцов акцентується на тому, що в повільному темпі та чітко артикульованому мовленні протяжність обох частин дифтонга однакова18.

Отже, вивчення дифтонгів О. Курило, В. Ганцовим, В. Брахновим засвідчують, що акустична основа складних голосних – це перший компонент: він триваліший і потужніший за другий. Натомість наші дослідження фіксують і дифтонги, в яких фонетичною основою є друга частина. Про існування такого типу двозвуків зазначали Т. Назарова19, А. Томпсон20, М. Мойсієнко21. Скажімо, В. Мойсієнко виявив, що дифтонги, в яких перша частина коротша та менш інтенсивна за другу, притаманні для рефлексації прафонеми /о/, і це збігається з нашими результатами. С. Бевзенко22 також вказував на наявність дифтонгів із сильнішим другим компонентом.

Акустичний аналіз голосних двозвуків, зокрема інтенсивності й тривалості, відкриває можливості лінгвістичного їх тлумачення. Варто зазначити, що в теоретичній фонетиці дифтонги поділяють на спадні та висхідні. Спадними називають такі неоднорідні звуки, в яких фонетично виразна частина (ядро), тобто акустично тривала й інтенсивна фаза, представлена першим елементом, а фонетично невиразна частина (глайд) – другим елементом. Натомість висхідні Брахнов В.М. Цит. праця, с. 51.

Брахнов В.М. Цит. праця, с. 48-50.

Ганцов В. Цит. праця, с. 124-125.

Назарова Т.В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров / Т.В. Назарова// Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). – М., 1968. – с. 72.

Thomson А. Allgemeinphonetisches ber die Diphthonge / А. Thomson // Записки Історикофілологічного відділу УАН. – Кн. 23. – К., 1929. – с. 28.

Мойсієнко В. Цит. праця, с. 38.

Бевзенко С.П. Українська діалектологія. Фонетика. – Одеса, 1974. – с. 11-12.

Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… дифтонги – це такі складні голосні, в яких ядром є його другий компонент, а глайдом – перший. Ця диференціація дифтонгів за фонетичною «ємністю» їхніх частин може мати суттєве значення в розв’язанні проблеми походження двозвуків. Логічно вважати, що історичною основою поліфтонгів є той монофтонг, відповідник якого виражений у звукові неоднорідної артикуляції як ядро. Однак таке положення варте уваги лише у випадку монофонемного походження двозвуків. Водночас не можна відкидати й біфонемну появу дифтонгів, навіть попри те, що з часом такий складний звук здатний набувати ознаки монофонематичності, тобто ставати однією фонемою – дифтонгемою. Недарма в діалектній та історичній фонетиці побутує термін «етимологічна фонема» на позначення тієї, яка виникла на місці іншої. Тож фонологізація звуків – поняття відносне, бо визначається актуальністю мовленнєвої практики (поточні фонетичні явища, процеси, закони, правила тощо) для того чи того періоду (синхронного зрізу), яка, у свою чергу, зумовлює розвиток фонеми – її зародження, видозміну та ареальну континуацію і, зрештою, її нинішнє територіальне побутування. Саме тому в фонологічному аспекті вважаємо за доцільне говорити про сучасні поліські дифтонгеми (етимологічні), а не про збереження прафонем (монофонем), що начебто сьогодні здатні реалізуватися у вигляді дифтонгів / дифтонгоїдів / монофтонгів.

Повертаючись до історії північноукраїнських дифтонгів, у науковців немає сумніву щодо їхнього виникнення на місці монофонемних утворень. Однак відсутня одностайність у поглядах на розвиток двозвуків, причини їх появи. Так, однозначно не доведено, чи дифтонги є перехідною ланкою між прафонемами /е/, //, /о/ та сучасною /і/, чи це окрема гілка в розвитку рефлексів етимологічних голосних, яка найбільшою мірою розвинулася в північних діалектах української мови.

У будь-якому разі, згідно з концепцією В.Плоткіна про фонологічну еволюцію, вибір поведінки системи відбувається стихійно з великої кількості можливих варіантів усього мовного колективу, однак у діалектах можуть зберігатися сліди рішень, загалом не характерних для колективу23. Тому таке явище, як дифтонгія, що в цілому не властиве українській мові, однак яке все ж має локальний вияв, не слід розглядати як щось виняткове.

За результатами експериментів, дифтонги північноукраїнських говірок – це передусім спадні двозвуки, адже в більшості їх зразків зафіксовано фонетичну перевагу першого елемента над другим. Це Плоткин В.Я. Эволюция фонологических систем. – М., 1982. – с. 9.

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК означає, що дифтонг [іе] дійсно може спроститися до [і]. Власне, сучасні процеси монофтонгізації дифтонгів підтверджують цю можливість.

Ситуація зі звукотипом [уо] – заплутаніша, адже в його складі немає прямої вказівки на високий голосний. Щоправда, ікавізм задньорядної етимології ще з часів О. Потебні, П. Житецького та Ф. Міклошича пояснюють за такою схемою:

о уо уе уи уі і.

Як бачимо, сучасний [і] з’явився на місці видозміненого другого дифтонгічного компонента внаслідок редукції першого. На користь цієї гіпотези схилялися й схиляються багато провідних лінгвістів – Л. Булаховський, Й. Дзендзелівський, Ф. Жилко, М. Жовтобрюх, Г. Півторак, В. Німчук та ін. Водночас її правомірно можна піддавати сумніву, якщо дифтонги розглядати винятково як спадні двозвуки. За словами О. Курило24, важко повірити в те, що на місці глайда постав повноцінний голосний, адже в процесі монофтонгізації дифтонгів провідну роль відіграє фонетично сильніший елемент.

Тому деякі дослідники пропонували інший спосіб етимологічного переходу дифтонга в монофтонг. На думку В. Ганцова25, голосний переднього ряду на місці задньорядного дифтонга міг з’явитися лише в тому разі, якщо двозвук змінював свою артикуляцію, набуваючи переднього характеру [] (через високий ступінь лабіалізації під впливом палаталізованих приголосних), згодом, делабіалізувавшись, переходив у /і/, причому за рахунок першої частини [].

Цікаво, що схожа схема монофтонгізації дифтонга (за рахунок лабіалізації) мала місце в давньогрецькій мові26: праіндоєвропейський дифтонг [uo] на грецькому ґрунті монофтонгізувався в [u], який згодом набув вимови [].

Водночас експериментальний аналіз засвідчив наявність висхідного типу дифтонгів як рефлексів давньої фонеми /о/, що дозволяє підтвердити версію про дифтонгічний характер переходу прафонеми /о/ в сучасну фонему /і/ від другого компонента складного голосного. За словами Т. Назарової27, для дифтонгів з акустично потужним другим елементом фонетично закономірною є Курило О. Цит. праця, с. 31.

Ганцов В. Цит. праця, с. 130-140.

Мошинский Л. О времени монофтонгизации праславянских дифтонгов / Л. Мошинский // Вопросы языкознания. – М., 1972. – № 4. – с. 63.

Назарова Т.В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров / Т.В. Назарова// Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). – М., 1968. – с. 81-82.

Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… монофтонгізація через редукцію першого.

На думку Ю. Шевельова28, дифтонги східнополіські й західнополіські – різні за фонетичними ознаками: перші – виразно спадні, серед других – багато висхідних, тому і поява ікавізму могла відбуватися неоднаково. Хоча за результатами експериментів, висхідний тип дифтонга з’являється на всій досліджуваній території, можливо, відсоток29 їхнього скупчення різнитиметься в правобережних і лівобережних північних діалектах, однак, на наше переконання, основним є факт фіксації їх і там, і там.

Незалежно від теорії ікавізму його основною історичнопроцесуальною умовою виступає монофтонгізація дифтонгів. Вона є природною, бо викликана фізичними ознаками цих звуків. Адже артикуляційні жести при їх вимовлянні подібні: компоненти дифтонга [іе], так само як і [уо], збігаються за ознакою місця творення, тобто мають однаковий напрямок руху. Це забезпечує перебіг тих фонетичних процесів, які спрямовані на спрощення звукового відрізку (редукція, уподібнення тощо).

Однак фонетична картина поліських дифтонгів цікава тим, що частина, яка у двозвукові виражена менше, є акустично потужною – з високим рівнем енергії (властивість майже всіх виявлених моделей).

Тому процес монофтонгізації дифтонга відбувається через скорочення його в часі, а не ослаблення якоїсь частини. Часокількість звука перебуває в обернено-пропорційній залежності з темпом його виголошення. У мовознавстві30 є теза про поступове пришвидшення загальнолюдського темпу мовлення, пов’язане зі зростанням темпів життя, науково-технічним прогресом тощо. Зміщуються межі між різновидами темпу мовлення – повільним, помірним, швидким. Тоді як мовленнєвий апарат людини, його анатомічні та фізичні властивості лишаються без змін. Сучасне життя не оминає й носіїв архаїчних діалектів. Як наслідок, активно відбуваються численні фонетичні процеси інволюційного характеру, в результаті яких дифтонги інколи просто «вимушені» трансформуватися в монофтонги – скоротити свою одну частину. Попри цей факт, акустична стійкість глайда (його достатня енергетична наповненість) забезпечує існування дифтонгів, гальмує монофтонгізацію, що, на нашу думку, не дозволить цим складним звукам зникнути з фонетичної системи українських Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців. – К., 2002. – с. 78.

Висновки такого характеру потребують більшої статистичної вибірки і претендують на місце в окремому дослідженні.

Златоустова Л.В. Особенности современной звучащей речи / Л.В. Златоустова // Речевые технологии. – М., 2008. – № 2. – с. 53.

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК діалектів.

Список досліджених населених пунктів:

- Чернігівська область: с. Карпилівка, с. Озерне, с. Олбин Козелецького р-ну, с. Іванівка, с. Машеве Семенівського р-ну, с. Макишин Городнянського рну, с. Волосківці Менського р-ну, с. Домашлин Корюківського р-ну;

- Київська область: с. Прибірськ Іванківського р-ну, с. Машеве Чорнобильського р-ну, с. Рогозів Бориспільського р-ну);

- Житомирська область: с. Городківка Андрушівського р-ну, с. Копище Олевського р-ну, с. Мелені і с. Берестовець Коростенського району.

Александр Ищенко Дифтонги в северноукраинских диалектах (по данным интонографирования) Статья посвящена проблеме дифтонгов в системе вокализма полесских диалектов. Инструментальным способом доказан факт употребления неоднородных гласных на месте прафонем /е/, //, /о/. Звуки анализировались по интонограммам.

Ключевые слова: дифтонг, интенсивность, длительность, интонографирование.

Oleksandr Ishchenko Diphthongs in North Ukrainian Dialects (intensity diagrams analysis) The article deals with a problem of diphthongs in vowel space of Polissya dialects. The diphthong presence on old-established phonemes /е/, //, /о/ is showed by intonography and the intensity tracks of diphthongs are studied.

Key words: diphthongs, intensity, time, intonography.

Pages:     | 1 ||



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.