WWW.DISSERS.RU

БЕСПЛАТНАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ БИБЛИОТЕКА

   Добро пожаловать!

Pages:     || 2 |
Інститут української мови НАН України Північноукраїнський діалектний центр Житомирського державного університету імені Івана Франка Житомирський історико-філологічний інститут регіональних досліджень ВОЛИНЬ- ЖИТОМИРЩИНА Історико-філологічний збірник з регіональних проблем Житомир Вид-во ЖДУ ім. І. Франка 2010 Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… УДК 811.161.2: 81’342.415 Олександр ІЩЕНКО ДИФТОНГИ В ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКИХ ДІАЛЕКТАХ (ЗА ДАНИМИ ІНТОНОГРАФУВАННЯ) Статтю присвячено проблемі дифтонгів у системі вокалізму поліських діалектів. Інструментально доведено факт вживання неоднорідних голосних на місці прафонем /е/, //, /о/ та проаналізовано їх за інтонограмами.

Ключові слова: дифтонг, інтенсивність, часокількість, інтонографування.

Дифтонги в північних діалектах української мови – одне з найменш досліджених і потрактованих фонетичних явищ, однак досить потужних за науковою вартістю, передусім через свою архаїку, реліктовість та «нетрадиційність» для вокалізму української мови загалом. Тому їхній лінгвоаналіз має вагоме теоретичне значення не лише для українського, але й загальнослов’янського мовознавства. Порівняно з незначною кількістю робіт із вивчення дифтонгів аудитивно описового характеру (А. Потебня, Ю. Карський, І. Галюн, Н. Никончук, В. Ганцов, О. Курило, Ю. Шевельов, Ф. Жилко, А. Залеський, В. Курашкевич та ін.) інструментально-експериментальна їхня характеристика має ще менше традицій (Т. Назарова, В. Брахнов, О. Біла, В. Мойсієнко). Наприклад, Т. Назарова1 вивчала позицію появи дифтонгів у слові, репертуар їхніх реалізацій, особливості неоднорідності артикуляції тощо. В. Брахнов2 на прикладі східнополіських діалектів робив спробу акустичної характеристики двозвуків. О. Біла3 досліджувала дифтонги на тлі ритмомелодичної динаміки мовлення. В. Мойсієнко4, розв’язуючи проблему походження дифтонгів, залучав осцилографічний аналіз.

Однак фонетична природа двозвуків, їхня реальна (фізична) форма і Назарова Т.В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров Т.В. Назарова // Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). – М., 1968. – 67-100 с.

Брахнов В.М. До акустичної характеристики північноукраїнських дифтонгів / В.М. Брахнов // Питання експериментальної фонетики. – К., 1963. – с. 41-63.

Біла О. Фонетичні проблеми північноукраїнських говірок у зв’язку з суперсегментними характеристиками / О. Біла // Проблеми сучасної ареалогії. – К., 1994. – с. 144-151.

Мойсієнко В. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. – Житомир, 2007. – 94 с. – Режим доступу: www.eprints.zu.edu.ua/2895.

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК структура, властивості й ознаки залишаються лакунами в діалектній фонетиці української мови.

Необхідність й актуальність фонетичного опису дифтонгів найперше зумовлена тим фактом, що північноукраїнські неоднорідні голосні поступово зникають – переходять до категорії однорідних (монофтонгів).

Матеріалом дослідження слугують записи діалектного мовлення Чернігівської, Київської і Житомирської областей з Українського діалектного фонофонду5. Залучений аудіоматеріал – це фонотексти 6070 рр. ХХ ст.

Нагадаємо, що в північних говірках української мови в сильній (наголошеній) позиції на місці деяких прафонем часто вживають дифтонги – звуки неоднорідної артикуляції, що в своєму складі містять два різні сегментні утворення, однак вимовлені як єдине ціле, як окремий фонотип. Так, на місці етимологічних /е/, // поліщуки вимовляють дифтонг переднього ряду [іе] (піеч, діед, ліес, сіено, папіер і т.д.), на позиції давньої /о/ – дифтонг заднього ряду [уо] (куонь, вуол, куот, пуозно тощо). Щоправда, ця номінація дифтонгів певною мірою узагальнена, бо відповідає фонологічним одиницям – дифтонгемам6. У реальному мовленні їхня реалізація надто варіабельна, зберігається лише характеристика творення: одні дифтонги – передньорядні, інші – задньорядні. За численними даними літератури та нашого попереднього аудитивно-інструментального аналізу, позиції архаїчних фонем /е/, // найчастіше займають такі алофонеми7 – [іе], [іе],[іе], [ие], [ие], [ие];

давньої фонеми /о/ – алофонами [уо], [уо], [уо], [оу], [оу], [оу]. Водночас, за дослідженнями Ф. Жилка8, Т. Назарової9, Гриценко П. Український діалектний фонофонд / П. Гриценко., О. Малахівська, М. Поістогова – К., 2004. – 169 с.

Фонологічний статус північноукраїнських дифтонгів досі нез’ясований. Існують різні погляди на фонематичність поліських дифтонгів, хоча більшість дослідників схильні вважати їх за окремі фонеми (дифтонгеми), а не біфонемні утворення – реалізацію двох фонем. Утім окремих фонологічних студій (передусім із залученням дистрибутивного аналізу) з цього питання немає.

Під терміном алофонема розуміємо варіацію фонеми як територіальної, індивідуальної чи просодичної видозміни, оскільки варіантної (алофонної) залежності дифтонгів, зумовленої конкретним звуковим оточенням, не вивчено.

Жилко Ф.Т. Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов’янськими. – К., 1963. – с. 12-13.

Назарова Т. Розвиток рефлексів *h, *о, *е в українських говорах / Т. Назарова // Мовознавство. – 1972. – №1. – с. 16.

Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… В. Курашкевича10, В. Мойсієнка11 та ін., на місці давньої /о/ вживають дифтонги змішаного типу за ознакою місця творення – [уи], [уі], [уе], а на місці давніх /е/, // –«зворотні» дифтонги [еі], [еи].

Мета пропонованого дослідження – об’єктивно підтвердити існування акустично складних (двокомпонентних) реалізацій на місці трьох прафонем у наголошеній позиції – е/, //, /о/, а також схарактеризувати їх за фонетичною ознакою інтенсивності. Одразу зазначимо, що неоднорідні звуки побутують у північноукраїнських говірках. Дифтонги як складні голосні сприйняті на слух і зафіксовані інструментально (про це далі). Наша експериментальна база дифтонгів налічує понад 100 зразків – із загальної тривалості досліджуваного мовлення близько 15 год.

Інтенсивність звука – це його енергетичне наповнення, тобто акустичний матеріал, з якого він складається у просторі. Інтенсивність як індикатор акустичної енергії визначається амплітудою звукової хвилі:

що більша амплітуда, то більша інтенсивність звука (і навпаки). В основі програмного алгоритму комп’ютерної інтонографії закладена апроксимація амплітудної характеристики звукової хвилі.

Інтонографування дозволяє зафіксувати як кількість енергії у звукові, так і її динаміку в часі, розподіл в межах звукового сегмента у вигляді так званого інтонографічного контуру (кривої інтенсивності), що показує акустичну форму звука. Вияв і аналіз інтонограм експериментальних зразків дасть відповідь на питання однорідності / неоднорідності звука.

Аналіз інтенсивності здійснено в комп’ютерній програмі Speech Analyzer 3.012 у режимі Relative Intensity. Оскільки всі зразки дифтонгів різні за тривалістю (залежно від темпу мовлення, позиції в межах синтагми, фрази, інтонаційної конструкції, власне мовця тощо), то в кожному двозвукові вісь часу конвертували у відсотки і значення інтенсивності фіксували періодом через кожні 10%. Це дозволило інтегрувати всі зразки за параметром інтенсивності та показати узагальнену схему амплітудної динаміки звукової хвилі в часі. Водночас попередня робота з дифтонгами (під час відбору їх із мовленнєвого потоку) засвідчила те, що складні Kuraszkiewicz W. Z bada nad gwarami pnocnomaoruskimi // Ruthenica. Studia z historycznej i wspszesnej dialektologii wscodniosowiaskiej. – Warszawa, 1985. – s. 51.

Мойсієнко В. Цит. праця, с. 38.

Комп’ютерна програма з опрацювання акустичних характеристик мовлення, розроблена в міжнародному лінгвістичному центрі SIL International (www.sil.org/computing/sa/index.htm).

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК голосні звуки реалізуються за різними силовими моделями. Тому, щоб витримати валідність експерименту, тобто уникнути методичної похибки і мати необхідну достовірність результатів, експериментальну базу кожного типу дифтонга ділили на групи за подібністю алгоритму динаміки їхнього силового контуру.

За результатами інтонографування та математичного опрацювання експериментальних даних дифтонг переднього ряду [іе] реалізується за двома основними моделями інтенсивності (рис. 1, 3). Кожна із зафіксованих моделей властива позиціям давніх фонем /е/, //, тож за ознакою інтенсивності немає підстав говорити про енергетичну відмінність дифтонгів на місці зазначених прафонем. Не протиставляються між собою дифтонги різного походження ([іе] < /е/, //) і за часовою ознакою – в обох випадках звуки тривають у межах 90190 мс. Така часокількість дифтонгів за умов однакового темпу не відрізняється від протяжності монофтонгів у наголошених позиціях.

Рис. 1: Контур інтенсивності дифтонга [іе] (модель 1) На рис. 1 зображено модель амплітудної реалізації дифтонга переднього ряду, який згідно з нашою вибіркою (експериментальною базою) вжитий у 75% відповідних реалізацій, і якого фіксуємо в усіх досліджуваних говірках, де вимовляють [іе]. Як бачимо, зображення інтонограми репрезентує неоднорідний контур, зокрема чітко реєструємо два піки інтенсивності – один на позначці 70% від часу звучання, інший на відмітці 90%. Цікаво, що обидві вершини сконцентровані в прикінцевій фазі звука, що свідчить про велику часову перевагу першої частини дифтонга, адже приблизна межа між ними – у точці переходу між спадом і наростанням енергії – на часовій позначці 80%. Натомість за рівнем інтенсивності різниця між вершинами невелика – близько 15±5%, що вказує на солідну енергетичну потужність другого компонента дифтонга.

Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… Рис. 2: Контур інтенсивності монофтонга (незалежно від акустичної чи артикуляційної характеристики) Для порівняння силова реалізація монофтонга української літературної мови13 виражається однією енергетичною вершиною, яка, на противагу дифтонгам, зосереджена в першій частині звука – на відмітці 40% від загального часу звучання (рис. 2).

Інший спосіб розподілу інтенсивності дифтонга [іе], модель якого зображено на рис. 3, характеризується тим, що друга силова вершина потужніша за першу – різниця становить 10±5%. Це означає, що за рівнем енергії перший елемент дифтонга поступається другому, однак сумарна її кількість все ж буде більшою в першій частині, адже вона майже в два з половиню рази триваліша за іншу – умовна міжсегментна межа локалізована на позначці 70% від загального часу звучання дифтонга. Прикметно, що два енергетичні піки за часом реалізації близькі до тих значень, що властиві моделі 1 – першу вершину фіксуємо на часовій позначці 60%, другу – на відмітці 80%. Варто зазначити, що такий тип дифтонга вжитий у 25% реалізацій досліджуваних зразків.

Рис. 3: Контур інтенсивності дифтонга [іе] (модель 2) Іщенко О.С. Залежність акустичних характеристик голосних звуків української мови від темпу мовлення / О.С. Іщенко // Вісник Черкаського університету. – Черкаси. – 2009. – Вип. 140 – с. 22. – Режим доступу: www.phonetica.files.wordpress.com/2010/09/03.pdf.

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК Інтонографічне вивчення двозвука заднього ряду на місці давньої фонеми /о/ дало можливість виявити три типи моделей його силової реалізації, причому багато в чому відмінних від схем попереднього дифтонга.

На рис. 4 бачимо модель амплітудної реалізації дифтонга [уо], який становить 60% від загальної кількості експериментальних зразків цієї фонеми (дифтонгеми). Неоднорідність інтонографічного контуру передусім виражена наявністю двох вершин найбільшої концентрації акустичної енергії. Першу – зафіксовано на часовій відмітці 30%, другу – на позначці 80%. Причому перевага за інтенсивністю другої вершини – очевидна: різниця між енергетичними піками становить 35±5%.

Рис. 4: Контур інтенсивності дифтонга [уо] (модель 1) Умовну точку переходу між двома частинами складного голосного виявлено посередині тривалості дифтонга – на часовій позначці 50%.

Отже, у такого дифтонга друга його частина фізично потужніша за першу (за рівнем і кількістю енергії).

Рис. 5: Контур інтенсивності дифтонга [уо] (модель 2) Фактично протилежний алгоритм організації дифтонга [уо] за параметром інтенсивності спостережено у 30% реалізацій експериментальної бази – модель 2 (рис. 5). Дві вершини дифтонга фіксуємо на попередніх відмітках – 30% і 80%, однак рівень інтенсивності першої тепер вищий на 50±5%. До того ж, порушено часову урівноваженість дифтонгічних частин – умовна межа між ними зосереджена на відмітці 60% від загальної тривалості Олександр Іщенко. Дифтонги в північноукраїнських діалектах… складного вокала.

Рис. 6: Контур інтенсивності дифтонга [уо] (модель 3) Нарешті, третя модель силового розподілу задньорядного дифтонга (рис. 6), яку реєструємо в 10% відповідних алофонем, цікава тим, що репрезентує лише одну вершину. Однак загальний малюнок контуру дифтонга свідчить про складну його артикуляційно-акустичну організацію. Слуховий аналіз дозволив виявити межу між двома дифтонгічними частинами в точці максимальної концентрації звукової енергії, що відзначена на відмітці 60% від загальної протяжності звука;

про це сигналізує й поведінка осцилографічного та сонографічного представлення звукової хвилі, що були додатково залучені задля об’єктивної сегментації двозвука. Отже, перша частина голосного має часову перевагу, однак за силою амплітуди коливань вона поступається другій.

Як бачимо, концентрація максимуму енергії в північноукраїнських дифтонгах не має постійної локалізації – її виявляємо в першій частині дифтонга ([іе] – модель 1, [уо] – модель 2), другій частині ([іе] – модель 2, [уо] – модель 1), всередині між двома частинами ([уо] – модель 3).

Натомість, за спостереженнями В.Ганцова14, «експіраторна енергія наголосу» падає на весь звук, послаблюючись хіба що в його кінці. Ця теза мала б означати те, що контур динаміки інтенсивності дифтонга спочатку різко піднімається вгору, упродовж усієї тривалості звука приблизно одного – високого – рівня (без виражених вершин) і в кінці менш різко опускається вниз. Загалом така силова модель звука не властива людському мовленню.

У свою чергу, О. Курило15 вказує, що перший елемент Ганцов В. Характеристика поліських дифтонгів та шляхи їх фонетичного розвитку / В. Ганцов // Записки історико-філологічного відділу УАН. – Кн. 2-3. – К., 1923. – с. 124.

Курило О. До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків / О.

Курило // Україна. – Кн. 5. – К., 1926. – с. 16.

Волинь-Житомирщина. ВИПУСК дифтонгів – тривалий і потужний, тоді як другий – короткий і слабкий, нечіткий.

Pages:     || 2 |



© 2011 www.dissers.ru - «Бесплатная электронная библиотека»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.